Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Пані та панове, а також їхні шльондри, — виголосив він насмішкувато-ораторським голосом. — Вітаємо вас на борті аміківського космічного човника, що прямує до Оази. Будьте ласкаві, уважно ознайомтеся з демонстрацією правил безпеки, навіть якщо ви досвідчений мандрівник. Паски безпеки застібаються й розстібаються, як показано. У вас немає паска безпеки? Що ж, обійдетеся без нього.

Він ударив ще по одній клавіші. Підлога завібрувала.

— У разі падіння тиску в кабіні буде подано кисень. Його закачають пілотові просто до рота. Усім іншим доведеться, затримавши дихання, сидіти тихо. — Бі-Джи та Северин зареготали. — У разі зіткнення вогники біля самої підлоги вкажуть вам шлях до виходу, де вас миттю засмокче смертоносна порожнеча. Пам’ятайте, будь ласка, що найближча придатна до життя планета може бути за три мільярди миль від вас.

Чоловік ударив ще по одній клавіші. Графік на екрані комп’ютера почав здійматися й опадати, наче хвиля.

— Судно споряджено рятувальною капсулою: однією спереду, жодною посередині й жодною позаду. Місця там саме для пілота й п’ятьох гарячих як жар жіночок, — Бі-Джи вибухнув реготом, Северин загиготів. — Знімайте ваші туфлі на високих підборах, дівчатка, перш ніж залазити до рятувальної капсули. До біса, знімайте все! Якщо моя антена не видовжиться, посмикайте її добряче. Закликати мене ви можете світловим або звуковим сигналом, але не турбуйтеся, я обійду по черзі кожну з вас. Будь ласка, ознайомтеся з інструкцією, де зазначено, якої пози ви повинні набути, коли почуєте команду «Смоктати». Радимо вам під час цього голову тримати постійно нахиленою.

Він іще раз натиснув на клавішу і здійняв кулак у повітря.

— Ми усвідомлюємо, що сьогодні ви не мали вибору авіаліній, тому дякуємо, що обрали АМІК.

Северин і Бі-Джи заплескали в долоні й радісно загукали. Пітер нерішуче склав руки докупи, але не кричав разом із ними. Він сподівався, що зможе бути скромним учасником, частиною гурту, але не об’єктом, що притягує пильні погляди. Він знав: це не надто вражаючий початок місії, яка мала на меті завоювати серця й душі населення цілої планети. Але Пітер сподівався, що йому буде пробачено. Він був далеко від дому, голова йому гуділа від болю, локшина з м’ясом камінням лежала в шлунку, йому далі марилося, що його розібрали на частини, а потім зібрали докупи, але десь припустилися помилки. Пітер хотів лише одного — заповзти в ліжко до Беатріс і Джошуа й заснути. Велика пригода, безперечно, могла б і зачекати.

4

«Привіт усім!» — промовив він

Дорога Беа!

Нарешті я можу тобі написати! Чи не назвати нам цього листа моїм Першим Посланням до джошунян? 0,я знаю, ми обоє з осторогою ставимося до святого Павла й не поділяємо його поглядів багато на що, але чоловік цей, безперечно, тямив, як написати доброго листа, а мені, особливо в теперішньому стані (я напівмарю від виснаження) потрібно буде все натхнення, на яке я тільки-но спроможний. Тож, доки на думку мені не спало нічого прекрасно неповторного, звертаюся до тебе такими словами: «Благодать тобі й мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!»[5] Я сумніваюся, що Павло мав на думці якусь жінку, коли писав це вітання, зважаючи на його проблеми з протилежною статтю, але, можливо, якби він знав ТЕБЕ, все було б інакше.

Я хотів би все докладно оповісти тобі, але наразі ще нічого оповідати. Наш зореліт без вікон. Довкола мене мільйони зірок та інших, напевно, дивовижних речей, але все, що я бачу, — це стіни, стеля й підлога. Добре, що в мене немає клаустрофобії.

Я пишу тобі олівцем на папері. (У мене було декілька ручок, але вони луснули, мабуть, під час «стрибка» — мою валізу всю залито всередині їхнім чорнилом. Недивно, що вони не пережили перельоту, зважаючи на те, як почувається моя голова!..) Хай там як, а коли хитромудра технологія зазнає невдачі, примітивна технологія заступає її, щоб виконати роботу. Ось так ми повертаємося до загостреної палички зі шматочком графіту всередині та до листів спресованої дерев’яної маси...

Ти, мабуть, гадаєш, чи не збожеволів я? Ні, не хвилюйся (поки що). Я не марю й не збираюся класти цього листа в конверт і клеїти марку. Я досі в дорозі — нам зосталося летіти ще трохи більше ніж добу. Щойно прибуду на Оазу і влаштуюся на новому місці, я перепишу ці записи. Мене під’єднають до мережі, і я зможу надіслати повідомлення тій штукенції, яку аміківці встановили у нас удома. До речі, можеш забути про те, що вона називається «Поштова обчислювальна машина Чжоу-23», як нам казали. Розмовляючи тут із хлопцями, я принагідно згадав про цей термін. Вони тільки посміялися. Тут цей пристрій називають «пострілом». Як типово для американців — скорочувати все до одного-двох складів. (Зате добре запам’ятовується.)

Гадаю, замість чекати весь день, я міг би скористатися «пострілом», що є на нашому кораблі. Тим паче, я надто збурений, щоб спати, і в такий спосіб непогано використав би час до приземлення. Але тоді послання моє могли б побачити інші, а мені цього не хотілося б через те, що я бажаю сказати тобі далі. Мої супутники — як би це сказати — не є зразково чуйними й розважливими. Якби я написав це на їхньому пристрої, цілком могло би статися, що один із них побачив би мого, листа і прочитав його вголос, на глум іншим.

Беа, пробач мені, що не можу ніяк про це забути, та мені досі прикро за те, що трапилося в машині. Я відчуваю, що підвів тебе. Як хотів би я обійняти тебе й усе виправити! Я картаю себе через дурницю, я знаю. Гадаю, це лише змушує мене усвідомити, як далеко ми одне від одного. Чи ж були коли-небудь чоловік із жінкою розділені такою незмірною відстанню? Здається, ще вчора я міг простягнути руку — і ти була поруч. Того ранку, останнього, який ми провели в ліжку разом, ти мала такий задоволений і спокійний вигляд. Але в машині ти вже виглядала пригніченою.

Окрім того, що я схвильований цим, я не можу сказати, що почуваюся впевнено щодо своєї місії. Можливо, я просто втомлений фізично і це скоро минеться, та я часто запитую себе, чи готовий до цього виклику. Решта чоловіків на кораблі, хоч і галасливі, але до мене ставляться дуже добре, трохи ніби навіть поблажливо. Та я певен, усім їм цікаво знати, чого це АМІК витрачає купу грошей, щоб доправити мене на Оазу, і, мушу визнати, те саме питання бентежить і мене особисто. Кожен член команди має чітко визначену роль. Туска (не знаю, як його на ім’я) — пілот, а на Оазі працює з комп’ютерами. Біллі Ґрехем на прізвисько Бі-Джи — інженер із великим досвідом у нафтовидобувній промисловості. Артур Северин — ще один інженер, але вже якийсь інший, щось пов’язане з гідрометалургійними процесами; моєму розуму це осягнути несила. Розмовляючи з ними, можна подумати, що це прості будівельники (і, гадаю, вони ними таки є!), але ці хлопці значно розумніші, ніж видаються, і, на відміну від мене, своїми вміннями щонайкраще відповідають власному призначенню.

Ну гаразд, гадаю, на сьогодні сумнівів у своїх силах досить!

Та частина листа, яку я нашкрябав ще на зорельоті, закінчилася — я здобувся не на багато з олівцем і папером, еге ж? Усе, що далі, написано (гаразд, набрано на комп’ютері) на Оазі. Так, я прибув, я тут! І перше, що я роблю, — це пишу тобі.