Розділ 6 8 серпня 1944 року

Все те незриме світло

Четвертий поверх. Вона ступає ледь чутно. П’ятий. Біля сходів на шостому поверсі дівчина завмирає під люстрою й прислухається. Вона чує, як німець піднімається ще на три-чотири сходинки й зупиняється віддихатися. Далі знову піднімається. Дерев’яна сходинка скиглить під його вагою, цей звук схожий на писк розчавленої тваринки.

Він зупиняється на, як їй здається, третьому поверсі. Там, де вона щойно сиділа. Де її тепло ще відчувається на дерев’яній підлозі біля телефонного столика, де в повітрі ще висить її дихання.

Куди їй тікати?

— Ховайся.

Ліворуч чекає колишня кімната її діда. Праворуч — її маленька спальня з вибитою шибкою. Навпроти — туалет. Досі відчувається слабкий запах диму.

Чути, як він проминув сходовий майданчик. Раз-пауза-два. Раз-пауза-два. Відсапується. Знову вгору.

«Якщо він мене торкнеться, — думає вона, — я видеру йому очі».

Вона відчиняє двері в колишню спальню свого діда й завмирає. Унизу чоловік зупиняється знову. Чи почув він її? Чи ступає тихіше? За стінами будинку стільки схованок: сади, сповнені ясним зеленим вітром, королівства живоплоту, глибокі печери лісових тіней, куди залітають лише метелики, шукаючи нектар. І до жодного їй не дістатися.

Вона знаходить величезний гардероб углибині кімнати, яка належала Анрі, відчиняє дверцята з дзеркалами, розсуває старі сорочки, що висять на вішалках, і відсовує вбік дверцята, які Етьєн приладнав до його задньої стінки. Протискається в крихітний коридорчик, звідки драбина веде на горище. А тоді дотягається до дверей гардероба й зачиняє їх.

«Захисти мене, каменю, якщо ти здатен».

— Тихенько, — велить голос її батька. — Не шуми.

Однією рукою вона знаходить ручку, яку Етьєн приладнав до фальшивої панелі в задній стінці гардероба. Вона зачиняє її, смикаючи по сантиметру за раз, аж доки чує, як та клацає, ставши на місце, а тоді набирає повні легені повітря й затримує його, скільки може.

Смерть Вальтера Бернда

Годину Бернд марив. Потім змовк, і Фолькгаймер сказав:

— Боже, змилосердься над рабом Твоїм.

Однак Бернд сів і попросив світла. Вони напувають його водою, що залишилася в одній фляжці. Тонкий струмінь тече крізь вуса, й Вернер проводжає його поглядом.

Бернд сидить у тьмяному світлі ліхтаря й переводить погляд із Фолькгаймера на Вернера.

— Торік у відпустці, — бубонить він, — я провідав свого батька. Він був старий. Він був старий усе моє життя. Але тоді він здавався ще старішим. Він цілу вічність йшов через кухню. У нього була пачка печива, маленького мигдалевого печива. Він поклав його на тарілку, просто в пачці. Ми її так і не відкрили. Він сказав: «Ти не мусиш залишатися. Я хотів би, щоб ти залишився, але ти не мусиш. Тобі, напевно, є чим зайнятися. Можеш іти гуляти з друзями, якщо хочеш». І він увесь час це повторював.

Фолькгаймер вимикає ліхтаря, і Вернер відчуває, що там, у темряві, зачаїлося щось, що завдає муки.

— І я пішов, — продовжує Бернд. — Спустився сходами й вийшов на вулицю. Мені нікуди було йти. Ні з ким було зустрічатися. У тому місті я не мав друзів. Я цілий чортів день провів у потягах, щоб із ним побачитися. Але все одно пішов, просто отак.

А тоді він змовкає. Фолькгаймер опускає його назад на підлогу й укриває Вернеровою ковдрою. Незабаром Бернд помирає.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Все те незриме світло» автора Ентоні Дорр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6 8 серпня 1944 року“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи