Розділ «VII. ХТО ВБИВ ЛИЦАРЯ»

— Саме так.

— І що ж це була за фігура?

— Можливо, ви самі здогадаєтеся.

— Якийсь білий пішак?

— Ні. Одного з’їли на а5 або b6, а другий знаходився надто далеко. Інші тут також ні до чого.

— Правду кажучи, мені ніщо не спадає на думку.

— Подивіться уважно на шахівницю. Я міг би сказати вам ще на початку, але це означало 6 позбавити вас задоволення, на яке ви, гадаю, заслужили... Подумайте спокійно, — шахіст обвів рукою приміщення, де вони сиділи, безлюдну вулицю, філіжанки з кавою на їхньому столику. — Ми ж нікуди не поспішаємо.

Хулія втупила погляд у шахівницю. Невдовзі, не відводячи очей від фігур, вона витягла сигарету й загадково посміхнулася.

— Здається, я здогадалась, — обережно проказала дівчина.

— Кажіть.

— Слон, який рухається по білій діагоналі, стоїть на А, тобто на своєму первісному місці, бо міг би опинитися тут, хіба що прийшовши з bЗ, але не мав на це часу. А клітина b4 — чорна... — Перш ніж заговорити знову, вона глянула на Муньйоса, сподіваючись, що той хитне головою, підтверджуючи її слова. — Я маю на увазі, що на це йому довелося б витратити щонайменше... — вона порахувала за допомогою пальця, — три ходи, щоб переміститися з bЗ туди, де він знаходиться зараз... Отже, це не хід слона спричинив загрозу чорній королеві з боку білої ладді. Я маю рацію?

— Цілковиту. Продовжуйте.

— Біла королева, яка стоїть на е1, теж відпадає. І білий король так само... Що ж до білого слона, який рухається по чорній діагоналі й знаходиться поза грою, бо його вже з’їли, він нізащо не міг би опинитися на bЗ.

— Дуже добре, — погодився Муньйос. — А чому?

— Оскільки клітина b3 біла. З іншого боку, якби цей слон зробив хід по чорній діагоналі з b4, то він і досі залишався б на шахівниці, але його тут немає. Гадаю, його з’їли вже давно і за іншої ситуації.

— Міркування вірне. Що ж у нас залишається?

Хулія глянула на шахівницю, і по її спині та руках пробіг легкий дрож, наче б дівчина відчула дотик ножа. Залишалася тільки одна не згадана нею фігура.

— Залишається кінь, — проковтнувши слину, проказала вона, несамохіть стишивши голос. — Білий кінь.

Муньйос із серйозним виглядом нахилився до неї.

— Авжеж, білий кінь. — Якийсь час шахіст сидів мовчки, дивлячись уже не на шахівницю, а на Хулію. — Білий кінь, який пішов з b4 на с2 і цим ходом відкрив і поставив під загрозу чорного ферзя... І тоді чорний ферзь — щоб позбутися загрози й виграти фігуру — зробив хід на с2 і з’їв коня. — Муньйос знову замовк, розмірковуючи, чи не випустив він, бува, з уваги якоїсь важливої подробиці, а потім блиск у його очах зненацька згас, наче його хтось вимкнув. Він відвів погляд від Хулії і заходився однією рукою збирати фігури, а другою — складати шахівницю, мовби підводячи у такий спосіб риску під своєю участю в цій справі.