Розділ «Книга друга»

Довести свою думку до кінця ґенералові не пощастило, і те, що він хотів іще сказати, йому довелося з гіркою міною на обличчі проковтнути, бо вони вже майже дістались на пагорб, і доктор Фріденталь очікував, поки весь гурт збереться навколо нього. Майданчик янголів, як виявилося, був обнесений легенькою огорожею, і екскурсовод перетнув його, не звертаючи ні на кого уваги, так наче це була тільки прелюдія.

 — «Відділення тихих», — пояснив лікар.

Тут були тільки жінки; коси в усіх вільно спадали на плечі, а жирні, одутлі обличчя з м’якими рисами викликали огиду. Одна з жінок відразу підбігла до лікаря й тицьнула йому в руки якогось листа.

 — Щоразу та сама історія, — пояснив Фріденталь і прочитав уголос: — «Адольфе, коханий мій! Коли вже ти приїдеш?! Чи ти про мене забув?!»

Ця стара, років шістдесятьох жінка стояла поруч і слухала з тупим виразом на обличчі.

 — Ти ж бо одразу відішлеш його?! — попросила вона.

 — Неодмінно! — пообіцяв доктор Фріденталь, а тоді тут-таки, в жінки на очах порвав листа й усміхнувся до санітарки.

Клариса не стерпіла.

 — Як ви так можете?! — обурено звернулася вона до лікаря. — До хворих треба ставитися з усією серйозністю!

 — Ходімо! — мовив у відповідь Фріденталь. — Не варто марнувати тут час. Якщо хочете, я покажу вам потім сотні таких листів. Ви ж бо самі бачили, ця стара й бровою не повела, коли я порвав листа.

Клариса була збентежена: Фріденталь казав таки правду. Але це сплутало її думки, і не встигла вона дати їм лад, як вони сплуталися знов, бо тієї хвилини, коли всі вже йшли з майданчика, ще одна стара, яка нетерпляче підстерігала їх, задерла аж до пупа халата й заходилася показувати чоловікам свої огидні старечі клуби над грубими вовняними панчохами.

 — Стара свинюка! — стиха лайнувся Штум фон Бордвер, через обурення й відразу забувши на хвилину про політику.

А Клариса зробила відкриття: стегно у старої було схоже на її обличчя. І там, і там проступали, очевидно, ті самі ознаки фізичного розпаду внаслідок ожиріння, але у Клариси через це вперше виникло відчуття дивних взаємозв’язків і світу, де все відбувається не так, щоб це можна було осмислити за допомогою звичайних понять. Цієї миті їй спало на думку також, що вона не завважила, як білі янголи перевтілились у цих старих жінок, і, навіть проходячи крізь їхній гурт, не розгледіла, хто з них хворі, а хто — санітарки. Вона озирнулася, але дорога вже завернула за ріг, і Клариса нічого не побачила; спотикаючись, мов дитина, що весь час крутить головою, вона поквапилася за своїми супутниками далі. Вервечка вражень, які з цього почалися, утворювала тепер уже не прозорий струмок подій, яким зазвичай уявляється життя, а піняву водоверть, з якої лише час від часу проглядали, вкарбовуючись у пам’ять, латочки гладенької поверхні.

 — Тут іще одне «відділення тихих». Але чоловіче, — пояснив доктор Фріденталь, зібравши свій почет перед входом до будинку, а коли відвідувачі спинилися біля першого ліжка, чемно притишеним голосом відрекомендував її господаря як випадок депресивної «dementia paralytica».

 — Старий сифілітик. Манія гріховности й маячні нігілістичні ідеї, — пошепки пояснив своїй сестрі Зиґмунд.

Клариса стояла перед старим добродієм, який, судячи з усього, колись належав до вищого світу. Він сидів на ліжку випроставшись, років мав під шістдесят, а обличчя в нього було дуже біле. Його, доглянуте й натхненне, обрамляла така сама біла, пишна чуприна, і воно мало такий неймовірно шляхетний вигляд, як про це пишуть лише в найгірших романах.

 — Хоч портрета з нього малюй! — промовив Штум фон Бордвер. — Втілення духовної краси. А картину я подарував би твоїй кузині! — звернувся він до Ульріха.

Доктор Фріденталь на це сумно всміхнувся й пояснив:

 — Шляхетний вигляд спричинений послабленням м’язів обличчя.

Потім він ще коротко махнув перед очима у хворого рукою, продемонструвавши так глядачам рефлекторну нерухливість зіниць, і повів усіх далі. Часу за такого багатства матеріалу було обмаль. Старий добродій, який понуро кивав головою на все, про що казали біля його ліжка, ще тихо й заклопотано щось відповідав, коли п’ятеро відвідувачів уже спинилися через кілька ліжок далі, щоб познайомитися з іще одним випадком, вибраним Фріденталем.