Розділ «Книга друга»

 — Ну, то кажи вже, чого хоче міністр? — зажадав він.

 — Та цього він і сам не знає, — добродушно відповів Штум.

 — Його превосходительство нюхом чує: настав саме той час. Старий Ляйнсдорф теж нюхом чує: настав саме той час. Начальник ґенерального штабу так само нюхом чує: настав саме той час. Якщо так багато людей чують нюхом, то в цьому є, либонь, якась правда.

 — Але «саме той час» — для чого? — допитувався Ульріх.

 — А ось про це знати поки що й не конче! — повчально сказав ґенерал. — Просто це — абсолютне враження! То скільки там, до речі, буде нас сьогодні? — спитав нарешті він якось чи то неуважно, чи то замислено.

 — Чому ти питаєш про це мене? — здивовано відповів Ульріх.

 — Я маю на увазі, — пояснив Штум, — скільки нас поїде до тої божевільні? Даруй! От непорозуміння, аж смішно, еге? Бувають дні, коли на голову людині стільки всього звалюється! То скільки нас там буде?

 — Не знаю, хто ще прийде. Залежно від цього — від трьох до шістьох душ.

 — Просто я хотів сказати, — стурбовано промовив ґенерал, — що якщо нас буде більше трьох душ, то доведеться взяти ще одного візника. Я ж бо в мундирі, сам розумієш.

 — Авжеж, звичайно, — заспокоїв його Ульріх.

 — Мені не можна їздити, як у консервній бляшанці.

 — Певна річ. Але скажи, звідки в тебе оце абсолютне враження?

 — Та чи знайдемо ми там візника? — розмірковував уголос Штум. — Це ж бо десь аж у чорта на болоті?!

 — Візьмемо дорогою, — рішуче відповів Ульріх. — А тепер прошу тебе, поясни мені, звідки у вас це абсолютне враження, нібито настав для чогось «саме той час»?

 — Та тут немає чого пояснювати, — відказав Штум. — Коли я про що-небудь стверджую, що воно абсолютно таке, а не інакше, то це якраз і означає, що пояснити цього я не можу! Можна лише додати, що та професорка Набридер — своєрідна пацифістка й, либонь, через те, що Фоєрмауль, якого вона проштовхує, клепає віршики про те, що людина добра. Тепер у це вірить багато хто.

Але він не переконав Ульріха.

 — Але ще зовсім недавно ти казав мені протилежне — що тепер в акції виступають за дії, за тверду руку й таке інше!

 — За це теж, — визнав ґенерал. — А ось впливові кола підтримують ту Набридер. Вона в такому ділі собаку з’їла. Від вітчизняної акції вимагають якого-небудь акту людської доброти.

 — Правда? — каже Ульріх.

 — Атож. Ти теж тепер палець об палець не вдариш! А де в кого за це болить голова. Хочу нагадати тобі, до прикладу, що німецька братовбивча війна шістдесят шостого року почалася з того, що у франкфуртському парламенті всі німці оголосили себе братами. Я, звісно, аж ніяк не хочу сказати, що через це так дуже болить голова, приміром, у військового міністра чи в начальника ґенерального штабу; думати так було б з мого боку безглуздо. Але так уже воно ведеться, що одне тягнеться за одним! Чи ти мене розумієш?