Розділ «Книга друга»

 — Зі школи приходить мій син, — з гідністю відхилив пропозицію Лінднер. — Ми обідаємо завжди в той самий час. Отож я маю бути вдома. Моя дружина, до речі, кілька років тому померла наглою смертю, — виправив він помилкове припущення Аґати і, кинувши погляд на годинника, злякано й роздратовано додав: — Я мушу поспішати!

 — Тоді вам доведеться пояснити це мені іншим разом, для мене це важливо! — настійливо запевнила його Аґата. — Якщо не хочете заглянути до нас, то я можу завітати до вас.

Лінднер хапнув ротом повітря, але це йому не допомогло. Нарешті він сказав:

 — Але ж вам, жінці, не можна приходити до мене!

 — Можна! — запевнила його Аґата. — Ось побачите, одного прекрасно дня я постану у вас на порозі. Тільки не знаю ще, коли саме. І нічого поганого в цьому, звісно, не буде!

Після цього вона попрощалась і звернула на стежку, що розходилася з тією, якою пішов він.

 — У вас мало волі! — стиха проказала Аґата, намагаючись перекривити Лінднера.

Але від слова «воля» вона відчула в роті свіжість і прохолоду. З ним були пов’язані такі почуття, як гордощі, впевненість, віра, висока тональність серця. Цей чоловік справив на неї цілющий вплив.

32. Тим часом ґенерал привозить Ульріха

й Кларису до божевільні

Коли Ульріх був удома сам, зателефонували з міністерства оборони й спитали, чи не може з ним зустрітися особисто пан начальник відділу військового виховання й освіти, якщо прибуде до нього за півгодини, і через тридцять п’ять хвилин на невеликий похилий в’їзд викотив змилений службовий запряг ґенерала фон Штума.

 — Нічогенька собі історія! — вигукнув гість до товариша, якому відразу впало в око, що цього разу ординарця з «хлібом духу» той із собою не прихопив. Ґенерал був у мундирі й навіть при орденах. — У нічогеньку ж історію ти мене вплутав! — знову сказав він. — Сьогодні ввечері у твоєї кузини велике засідання. Я навіть не встиг доповісти про це своєму начальству. І раптом на тобі — новина: нам треба їхати до божевільні. Ми маємо бути там за півгодини, не пізніше!

 — Але чому так?! — здивувався, як і слід було сподіватись, Ульріх. — Зазвичай-бо про час домовляються заздалегідь?!

 — Не став так багато запитань! — благально промовив ґенерал. — Краще негайно зателефонуй своїй подрузі, чи кузині, чи хто вона тобі така, і скажи, що ми по неї заїдемо!

Поки Ульріх телефонував крамареві, в якого Клариса звичайно купувала всілякі дрібниці, й чекав, щоб вона підійшла до апарата, фон Штум скаржився йому на свою біду. Виявляється, він, щоб виконати Кларисине бажання, передане йому через Ульріха, звернувся до начальника військово-медичної служби, який потім зв’язався зі своїм знаменитим цивільним колегою, завідувачем тієї університетської клініки, де Моосбруґер очікував на повторну експертизу вищої медичної комісії. Але через непорозуміння обидва начальники домовилися відразу й про день та годину, і Штума повідомили про це, дуже вибачаючись, аж в останню хвилину, до того ж йому одночасно сказали, що на прийом до славетного психіатра помилково записали його самого, фон Штума, і лікар з великою радістю, мовляв, чекає на його візит.

 — Мені зле! — заявив ґенерал.

Ця формула вже давно ввійшла в його вжиток і означала, що йому хочеться перехилити чарчину.

Коли він випив, нерви в нього вгамувалися.

 — Яке мені діло до божевільні? Доводиться їхати туди лише задля тебе! — нарікав він. — Що я взагалі скажу тому недоумкуватому професорові, якщо він спитає, чому я з вами приїхав?

Цієї миті на другому кінці дроту пролунав тріумфальний бойовий клич.