Розділ «Книга друга»

Аґата трохи помовчала, тоді сказала просто:

 — Досі ти говорив не так!

 — Я міг би відповісти тобі, що поганське вірування, нібито всі ідеї, які цікавлять людину, колись вийшли з божественного розуму, було, мабуть, прекрасне. Але й що важко думати про божественні еманації відтоді, як серед важливих для нас ідей з’явилися ті, що називаються нітроцелюлоза чи пневматика, — одразу заперечив У., але потім, схоже, завагався й вирішив цей жартівливий тон облишити; раптом він зізнався сестрі в тому, що вона хотіла знати. Він сказав: — Я завжди, мало не за своєю натурою, вірив, що дух, коли вже ти відчуваєш у собі його силу, зобов’язує тебе також дбати про його утвердження у світі. Я вірив, що жити варто лише вагомо, й ніколи не бажав собі робити що-небудь байдуже. І те, що з цього випливає для цивілізації загалом, звучить, може, й спотворено-пишномовно, але незаперечно одне: терпіти можна лише ґеніальне, а на людей пересічних треба натискати, щоб вони його або творили, або визнавали! Щось із цього, разом із силою-силенною іншого, становить навіть загальне переконання. Тим-то мені неабияк соромно, одначе я мушу відповісти тобі: я ніколи не знав, що справді ґеніальне, і не знаю цього й досі, хоч кілька хвилин тому щиросердо натякнув був, що схильний приписувати цю властивість не стільки якій-небудь особливій людині, скільки певному людському різновиду.

Нічого погано на думці він, схоже, не мав, і Аґата, коли брат змовк, щиро вирішила підтримати розмову.

 — А хіба в тебе самого просто й легко не злітає з язика згадка про якого-небудь «ґеніального» акробата? — спитала вона. — Адже сьогодні цим поняттям, схоже, зазвичай позначають щось важке, неординарне й вельми вдале.

 — Це почалося зі співаків; і коли того, хто співає вище, ніш решта його колег, називають ґеніальним, то чом би не зватися |?| ґеніальним і тому, хто вище стрибає! Але ж так можна дійти, зрештою, і до ґеніальности лягавого пса. І чоловіки, котрі не з полохливих, вважають таку ґеніальність навіть соліднішою, ніж ґеніальність чоловіка, який уміє витягувати собі з горла свої голосові зв’язки. Ситуацію тут вочевидь затуманює подвійне вживання цього слова; крім ґеніальности удачі, ґеніальности, яка поширюється на все так, що й найбезглуздіший анекдот може виявитися «на свій лад» ґеніальним, є ще висота, гідність і значення того, що вдається зробити, — тобто такий собі ступінь ґеніальности.

Веселий вираз витіснив поважність з очей У., тож Аґ. зажадала від нього подальшого пояснення, яке він, здавалося, від неї приховував.

 — Мені оце спало на думку, що питання про ґеніальність я колись обговорював з нашим приятелем Штумом, — сказав Ульріх. — І він наполягав на тому, що доцільно розрізняти поняття ґеніальности військової й ґеніальности цивільної. Щоб ти його зрозуміла, я маю, очевидно, пояснити тобі дещо з кайзерівсько-королівської військової галузі. Геніальні війська — яке дивовижне вже саме словосполучення! — провадив він, — це підрозділи, що зводять оборонні споруди й таке інше, і до їхнього складу входять солдати, унтер-офіцери, а також офіцери, які не мають особливого майбутнього, хіба що пройдуть «вищі Геніальні курси» й після них потраплять до «Геніального штабу». «Вище від Генія, — каже Шт. фон-ф. Б. — у війську стоїть, отже, лише Геніальний штабіст. А вже на самому вершечку — певна річ, Генеральний штаб, бо він — узагалі найрозумніше з усього, що створив Господь Бог». Так Генерал, хоч він і досі любить називати себе антимілітаристом, намагався переконати мене в тому, що, зрештою, по-справжньому, диференційовано Генія тепер використовують ще тільки у війську, а ось у всій цивільній балаканині про це, мовляв, такого порядку, на жаль, якраз і бракує. І коли він усе отак перекручує, що правду видно, мов на долоні, то не скористатися провідною ниткою його міркувань нам просто гріх!.

Але те, що У. доточив про неоднакові поняття Геніальности, мало на увазі не так найвищий ступінь Генія, як ту основну форму Геніального чи значущого, сумнівність якої йому уявлялася особливо прикрою й ганебною. Йому здавалося, що виносити присуд чому-небудь надзвичайно значущому легше, ніж просто значущому. Адже перше — то лише крок за межі чогось такого, цінність чого вже незаперечна, тобто щось таке, що завжди Грунтується на більшою чи меншою мірою традиційній системі духовних цінностей, тоді як друге, навпаки, вимагає зробити перший крок у непевний і безкінечний простір, а це майже не лишає шансів досить чітко відрізняти значуще від незначущого. Тим-то само собою зрозуміло, що слововживання воліло орієнтуватися радше на Геніальність ступеня й удачі, ніж на Геніальну цінність того, що вдається; але природно й те, що породжена звичка називати Геніальною будь-яку виняткову спритність пов’язана з нечистим сумлінням і, певна річ, не просто з нечистим, а саме з таким, яке лишає по собі невиконане завдання чи занедбаний обов’язок. Брат із сестрою жартома й мимохідь побідкалися з цього приводу, але далі розмовляли вже в тоні поважному.

 — Особливо виразно це усвідомлюєш, — сказав У. сестрі, — коли звертаєш увагу — а таке буває майже зажди випадково — на одну малопомітну зовнішню ознаку, а саме на оцю нашу традицію вимовляти слова «Геній» і «Геніальний» по-різному, а не так, ніби друге походить від першого[11].

Аґ. трохи здивувалася; так буває з кожним, коли його увагу звернуть на звичку, що її доти він не помічав.

– Я тоді, після розмови зі Штумом, зазирнув до словника Гріма, – вибачився У. – Війський термін «ґеній», тобто «вояк ґеніальних військ», прийшов до нас, як і багато іншої військової лексики, з французької мови. Інженерна справа там називається le genie, і з цим пов’язані génie corps, arme du génie, école du génie, а також англійське engienе, французьке engin та італійське ingenio macchina, майстерне знаряддя; а початок увесь цей виводок бере від пізньолатинських genium та ingenium – слів, у яких тверде «ґ» дорогою обернулося на м’яке «ж» і головне значення яких – «уміння», «вправність».

Це поєднання нагадує трохи застарілий вислів «ремесла й мистецтва», яким тепер нас інколи ще тішать офіційні підписи та написи. А звідси, отже, веде розгрузлий шлях і до «ґеніального» футболіста, навіть до «ґеніального» мисливського пса чи «ґеніального» скакуна, хоча логічніше було б вимовляти оце «ґеніальний» так само, як оте «ґеній». Є ж бо ще один «ґеній» і ще одне «ґеніальний», вони також трапляються в усіх мовах і початок беруть не від genium, а від genius, — від чогось більшого, ніж просто людське, чи принаймні від святобливої поваги до духу й душі як до чогось найвищого в людині. Навряд чи треба додавати, що обоє цих значень повсюди безнадійно змішались і переплуталися, ще багато століть тому — і в житті, і в мові, й не лише в німецькій. Але тут — і це особливо прикметно — найбільшою мірою, так що це вже можна назвати суто німецькою рисою — не бачити різниці між ґеніальністю й винахідливістю. До того у німецькій мові ця риса має свою історію, яку я з певного погляду беру близько до серця…

Аґ. слухала це розлоге пояснення, як буває в таких випадках, трохи недовірливо, ось-ось ладна знудитись, та все ж очікуючи повороту, що покладе край такій непевності.

 — Чи не вважатимеш ти мене мовним критиканом, коли я запропоную тобі надалі послуговуватися висловом «осяяний ґенієм»? — спитав У.

Усмішка на вустах у сестри й порух її голови мимоволі виказали йому, що вона всім нутром опирається цьому застарілому вислову, який пасує до театру, всілякої чортівні, фізики й моралі, але у сферах сентиментальности, ідей, монументальности, колегіальности й т. ін. вийшов з ужитку і трохи відгонить ветхим одягом і старими скринями.

 — Вислів застарілий, — визнав У., — але часи, коли ним послуговувались, були чудові! Я про це, як уже казав, дещо почитав; і якщо тобі не заважає те, що ми стоїмо на вулиці, то зараз я погляну, що можна сказати з цього приводу ще! — Він усміхнувся, дістав з кишені папірець і розшифрував кілька написаних олівцем рядків. — Ґьоте! — оголосив він. — «Тут я побачив каяття й покару, доведені до карикатури й, оскільки будь-яка пристрасть замінює ґенія, воістину осяяні ґенієм». А ось в іншому місці: «Її осяяний ґенієм спокій часто в іскристому захваті линув мені назустріч». Віланд: «Плоди годин, осяяних ґенієм»; Гьольдерлін: «Греки — і досі прекрасний, осяяний ґенієм і радісний народ». І таке саме значення цього вислову можна знайти ще й у молодого Шляєрмахера. Та вже в Імермана трапляється «ґеніальне господарювання» й «ґеніальна недбалість». Отак поняття ганебно й обертається на заяложений ходовий вислів, і в ньому оце «ґеніальний» і досі вживають переважно в іронічному сенсі.

Ульріх покрутив у руках папірець, сховав його до кишень, потім видобув знов.

 — Але первісна причина й передісторія проглядають і в попередні часи, — додав він. — Уже Кант засуджує модний тон «ґенієподібної свободи мислення» й роздратовано висловлюється про «чоловіків-ґеніїв» і «ґеніїв-бовдурів». Роздратування в нього викликає чималий відтинок німецької духовної історії. Бо й до нього, й не меншою мірою, що показово, після нього в Німеччині то захоплено, то з осудом вели мову про «натиск ґеніальности», «лихоманку ґеніальности», «бурю ґеніальности», «стрибки ґеніальности», «заклики ґеніальности», «волання ґеніальности», і навіть у філософії — а надто тоді, коли вона гадала, що незалежну істину можна висмоктати з пальця, — нігті виявлялися не завжди чистенькі.

 — А як той Кант визначає, що таке ґеній? — спитала Аґата; з цим знаменитим ім’ям у неї була пов’язана лише одна згадка: колись вона чула, що Кант перевершив усе.