Розділ 11

— Не зовсім так само. Я лише пробую дійти до розуміння певних істин і не прагну змагатися з силами, до яких не доріс.

— Мушу визнати, професоре, що я ніколи цього вашого вчинку не міг втямити. Що вас змушує так випробовувати долю? Можливо, вам не вистачає воєнних днів, коли ви спокійно гуляли під градом гранат? Чи вам просто приносить задоволення ось так, без будь-яких причин, ризикувати життям?

— Це не просто пояснити. Я бачу це місце як точку дотику буття та небуття. Ти бодай колись запитував себе про те, що є поміж ними? Це може, на перший погляд, виглядати дурницею. Що може бути поміж бути і не бути? Коли ти є, отже, існуєш, а коли тебе нема — не існуєш, та й по всьому, але це не так. Pantha rei, як казав Геракліт. Усе тече. Ти не можеш двічі доторкнутися до однієї й тієї самої речі. Двічі увійти в одну ріку. А це значить, що існування — це процес постійного народжування й умирання, буття й небуття. Через це поміж буттям та небуттям мусить існувати щось... як тобі пояснити... думаю, якась сила, якій усе підпорядковується... яка дає ритм цьому існуванню. Отож я цей ритм пробую зрозуміти, коли стою там, на самісінькому краєчку поміж них двох... Ні, я не можу сказати, що я його знайшов, проте мені здається, що він пульсує десь у мені. Наче мене ті дві рухомі сили ділять навпіл.

— То, виходить, ви таки вірите в існування долі, як і стоїки?

— Не знаю, чи це доля чи якась множина випадковостей, які нам видаються хаотичними, бо ми не спроможні зрозуміти їхньої несистематичності. Проте щось (не знаю що) змінює буття і небуття, встановлюючи між ними рівновагу. І це не лише в матеріальному плані, а й на метафізичному рівні... коли під питанням добро і зло, кара і злочин. Спробуй-но уявити добро без зла чи кару без злочину? Що б це взагалі було? Лише перше з другим чи перше після другого уможливлює їх існування... Та облишмо це! Ходімо зі мною додому, і там гарненько за вечерею та напоями обдумаємо, що варто зробити з тим, що є в нашому розпорядженні. Пошукаємо найкращого виходу.

— Можна. Але перед цим я б хотів випробувати той ваш рецепт. Можливо, й мене та рушійна сила, про яку ви говорите, надихне; підкаже, що мені треба робити.

— Я б тобі цього не радив. Я це практикую день у день і знаю кожен квадратний сантиметр, на який ступаю ногою. А ти легко можеш помилитися.

— Ну то й що? Якщо таке й станеться, то це значитиме, що в нашій дилемі доля прийняла рішення... чи що в цьому ритмі змін дійшла черга до руйнівного випадку. Врешті-решт, хтозна. Можливо, моя недосвідченість буде для мене навіть перевагою. Адже ж недарма кажуть, що Бог охороняє дітей, п’яниць і дурних.

І не чекаючи, що відповість Тюдор, Ретель попрямував до скелі й почав потроху наближатися до прірви. Тюдор відчув потребу дати йому пораду, застерегти:

— Пильнуй! Не йди до самісінького краю, а зупинись принаймні за крок до нього!

Підійшовши зовсім близько до урвища, Ретель почав переміщуватися краєчком мало-помалу, намацуючи ногою твердий ґрунт, перш ніж ступити вперед. Проте йому пощастило; небо очистилося, тож місячне сяйво освітлювало простір, він ясно міг все бачити. Він послухався Тюдора і не пішов до краю; десь за п’ять сантиметрів від нього він врешті спинився. Серафін був напружений і заціпенілий; вдивлявся у те місце, де зупинилися його ноги.

— Ось, професоре, я тут! Що тепер?

— Не дивись униз!! Скеруй погляд у якусь точку на небі, щоб з поля твого зору зникло усе, і під тобою, і навколо тебе.

Ретель підняв голову, тримаючись і надалі напружено, як новобранець на рапорті в генерала.

— Я це зробив!

— А тепер заплющ очі й повністю розпружся! Не думай ні про що з того, що тебе мучить. Повністю звільни голову від усіх проблем, які мають бодай найменший зв’язок з тобою і світом навколо тебе. А тоді прислухайся...

— Я вже це роблю. Я чую шум хвиль і вітру у кронах дерев.

— Ні, ні, не те! Спробуй подумки абстрагуватися від усіх матеріальних звуків і спробуй вловити те, що ховається за ними!

Серафін в усьому слухався професора. Він стояв на місці, не рухаючи жодною клітинкою тіла й перестав бути настільки напруженим і заціпенілим, як спочатку. Це тривало довго, а коли минув час, який він зазвичай проводив там, Тюдор запитав:

— Тепер мені скажи, чи відчуваєш ти шум?