Розділ «Лабіринт»

Коли літо перейшло в осінь, а осінь у зиму, Еліс почала трохи одужувати за допомогою Уїла. Час зробив свою справу. Час і обіцянка нового життя. Поступово болючі спомини блякнуть. Як старі фото, що їх ще пам’ятаєш, але невиразно, вони просто вкрилися шаром пилу в її пам’яті.

Еліс продала свою квартиру в Англії, а також тітчин будинок у Саллель-д’Од. Разом з Уїлом вона переїхала до Лос-Серес.

Будинок, у якому колись мешкали Алаїс, Саже, Бертранда та Хариф тепер став їхньою домівкою. Вони дещо додали до нього, зробивши зручнішим для сучасного життя, але дух місця залишили незмінним.

Як і хотіла Алаїс, таємниця Граалю в безпеці, захована тут у непідвладних часу горах. Три папіруси, які було вирвано з середньовічних Книг, також лежали десь під уламками скелі й валунами.

Еліс тепер розуміла, що доля обрала її, щоб завершити те, що зосталося незавершеним вісімсот років тому. Вона також збагнула, достоту як колись і Алаїс, що справжній Грааль полягає у любові, яка передається від покоління до покоління, у словах, що їх батько промовляє до сина, а мати до доньки. Правда живе повсюди — в камінні, у скелях, у мінливому візерунку гірських сезонів.

Ми не помираємо, передаючи з вуст в уста історії своєї минувшини.

Еліс не певна, що зможе передати це словами. На відміну від Саже, вона не є оповідачем історій, не є письменницею. Їй цікаво: може, для цього не треба слів. Назвіть це Богом або долею. Можливо, Грааль є надто важливою правдою, тож для нього не можна дібрати слів, чи то пов’язати з певним часом, місцем і контекстом за допомогою такого нетривкого явища, як мова.

Еліс кладе руки на підвіконня і вдихає тонкий аромат вечора. Дикий кмин, рокитник, легкий запах за день розпеченого каміння, гірська петрушка і м’ята, шалфей з полином, а також пахощі її власного трав’яного саду.

Її слава зростає. Все починалося з бажання продавати трави сусідам у селі й ресторанам, а перетворилося на прибуткову справу. Тепер більшість готелів і крамниць в окрузі, ба навіть деякі з Фуа та Мірпуа, мають продукцію марки Epice Pellełier et Fille[228]. Прізвище своїх предків Еліс використовує тепер як власне.

Селища Лос-Серес досі немає на мапі. Воно надто маленьке. Проте невдовзі воно там з’явиться. Benléu[229].

Еліс почула, яку горішньому кабінеті замовкла друкарська машинка. Мабуть, Уїл пройшов на кухню, вийняв тарілки з буфета і хліб із комірчини. Невдовзі й вона спуститься вниз. Уїл відкоркує пляшку вина, й вони будуть пити, поки він готуватиме вечерю.

Завтра приїжджає Жанна Жіро — шляхетна і приємна жінка, яка вже стала частиною їхнього життя. По обіді вони разом підуть у найближче село і покладуть квіти до монумента, присвяченому вшануванню пам’яті видатного дослідника катарської історії та мужнього борця Одріка С. Беяра. На меморіальній дошці вирізьблено окситанську приказку, яку обрала Еліс.

Pas a pas se va luénh[230].

Пізніше Еліс сама піде у гори, де є інша меморіальна дошка, що вказує місце під горою, де він лежить. Власне, цього Саже завжди хотів. Кам’яна дощечка просто зазначає ім’я: САЖЕ.

Досить, аби його просто пам’ятали.

Фамільне дерево, перший подарунок Еліс від Саже, висить на стіні у кабінеті. Еліс зробила там три зміни. Вона додала дати смерті Алаїс та Саже, між якими різниця у вісімсот років.

Еліс також додала прізвище Уїла до свого і дату їхнього одруження. А наприкінці, на чистому тлі, вона написала ще один рядок:

САЖЕС ГРЕЙС ФРАНКЛІН — ПЕЛЕТЬЄ, 28 лютого 2007 —

Еліс посміхається і йде до дитячого ліжечка, де спить їхня донька. Її біленькі, сонні пальчики починають рухатися, бо дівчинка потроху прокидається. Еліс затамовує подих, коли дитя розплющує очі.

Щось муркочучи, вона цілує доньку в голівку й починає співати колискову старою окситанською мовою, що передається в їхній родині від покоління до покоління: