Розділ «Лабіринт»

— Усе завершено. Моя подорож добігла кінця, а твоя ще тільки починається.

Еліс відгорнула волосся з обличчя Саже.

— Я — не вона, — сказала Еліс тихо. — Я не Алаїс.

Він тихо і протяжно зітхнув.

— Знаю. Проте вона живе в тобі... а ти в ній. — Саже замовк. Еліс бачила, як йому боляче говорити. — Я б волів, аби ми з тобою, Еліс, мали більше часу, але зустрівши тебе й поділившись усім, я отримав навіть більше, ніж будь-коли сподівався.

Саже затих. Рештки барв зникли з його обличчя й рук, не лишивши по собі геть нічого.

Їй на думку спала дуже давня молитва.

Payre sant, Dieu dreyturier de bons speritz.

Колись відомі слова легко злітали з вуст Еліс:

— Святий Отче, істинний Боже добрих духів, дай нам пізнати, що Ти знаєш, і любити, що Ти любиш.

Витираючи сльози, Еліс тримала Саже на руках, поки його дихання не стало ще тихішим, ще легшим. Нарешті воно повністю зупинилося.

Епілог

Зараз восьма година вечора. Кінець іще одного досконалого літнього дня.

Еліс підходить до вікна і розтуляє віконниці, щоб впустити всередину косе оранжеве проміння. Легкий бриз пестить її оголені руки. Її шкіра має колір стиглої ліщини, а волосся заплетене в косу позаду.

Сонце спустилося низенько: ідеальне червоне коло в рожево-білому небі. Воно кидає величезні темні тіні на сусідні піки Сабартського кряжу, які здавалися тепер клаптями матерії, що сушилися на сонці. З вікна Еліс бачить Перевал Семи Братів, а за ним пік Святого Варфоломея.

Сьогодні минуло два роки відтоді, як помер Саже.

Попервах Еліс було нелегко впоратися зі спогадами. Постріл у замкнутій, затісній печері; двигтіння землі під ногами; бліде обличчя в темряві; лице Уїла, коли він увірвався до печери разом з інспектором Нубелем.

Понад усе її переслідувала згадка про світло, що згасало в очах Одріка-Саже, як вона подумки його називала. В його очах Еліс насамкінець бачила не жаль і не сум, а саме спокій, проте від цього їй не ставало краще й біль не зменшувався.

Та чим більше дізнавалася вона про все, тим швидше жах, який охоплював її в ті страшні останні хвилини, стирався з пам’яті. Минуле втратило свою владу над нею.

Вона знала тепер, що і Марі-Сесіль, і її син померли під уламками скелі й поховані десь у горах унаслідок потужного землетрусу. Поля Оті знайшли там, де його вбив Франсуа-Батист; біля його тіла цокав таймер до чотирьох детонаторів, невтомно наближаючись до нуля. Армаргедон, організований власними руками.