Розділ «Лабіринт»

— Пробач, але нам краще розділитися.

— Я справді не бачу з якої причини, Одріку. Ніхто ж не знає, що ми тут. Ми маємо бути в безпеці, — знову сказала Еліс, хоча зовсім цього не відчувала.

— Ви дуже хоробра, Madomaiséla, — лагідно похвалив її Одрік. — Як і вона. Алаїс завше ставила безпеку інших над власною. Вона багато чим жертвувала заради тих, кого любила.

— Ніхто нічим не важить і нічого не офірує, — нарешті різко перебила його Еліс. Страх змушував її нервуватися. — Я й досі не розумію, чому ви не дозволили мені прийти до печери раніше. Ми б могли зайти туди, поки ще видно, і повернутися, не боячись, що нас спіймають.

Беяр вдав, ніби не чув цих слів.

— Ви телефонували інспекторові Нубелю?

Немає причин сперечатися. Не зараз.

— Так, — відповіла Еліс, тяжко зітхаючи. — Я переказала йому те, що ви просили.

— Ben[206], — м’яко сказав Одрік. — Я розумію, ви думаєте, ніби я чиню нерозумно, Madomaiséla, але ви все побачите. Усе має статися у визначений час і в певному порядку. Інакше не буде ніякої правди.

— Правди? — перепитала Еліс. — Ви ж розповіли мені все, що знали, Одріку. Геть усе. Тепер моєю справою є лише витягти звідси Шелаг, а заразом й Уїла.

— Геть усе? — повторив Беяр. — Хіба таке можливе?

Обернувшись, Одрік поглянув на вхід до печери — чорну маленьку шпарину в неосяжному просторі гір.

— Одна правда може суперечити іншій, — пробурмотів він. — Тепер — це не тоді.

Одрік узяв дівчину за руку й промовив:

— Здолаймо останній відтинок нашої спільної подорожі.

Еліс із подивом зиркнула на старого, чудуючись його настрою.

Тепер Беяр став тихим, задуманим, неначе на нього зійшла пасивна сприйнятливість до навколишнього, тимчасом як сама Еліс нервувалася, була наляканою тим, що щось може обернутися не так, якщо Нубель запізниться або ж з’ясується, що Одрік помилився.

А що, коли вони вже мертві?

Еліс викинула цю думку з голови. Вона не може дозволити собі таких міркувань. Вона мала й далі вірити в те, що все буде гаразд.

Коло входу Беяр обернувся й посміхнувся їй, а його плямисті бурштинові очі аж іскрилися від передчуттів та нетерпіння.