Розділ «Лабіринт»

Від цих слів серце Еліс забилося частіше.

— Чому?

Одрік посміхнувся.

— Історики та богослови сперечаються вже не одну сотню років щодо того, чому катари попросили залишитись у фортеці перед виконанням вироку. Що ще їм було потрібно зробити? Скарби вже були у безпеці. Щось важливе змусило катарів ще трохи залишатись у тій пошкодженій та холодній гірській фортеці після всього, що вони витерпіли.

— І чому ж вони так учинили?

— Тому, що з ними була Алаїс, — відповів Одрік. — Їй потрібен був час. Оріана зі своїми людьми чекала на неї біля обніжжя гори. Хариф, Саже і її донька зоставалися в цитаделі. Ризик був надто великий. Якби їх схопили, то жертви, що їх принесли Симеон, її батько й Есклармоид, воліючи зберегти таємницю, звелися б нанівець.

Нарешті всі складники крутиголовки встали на свої місця, й Еліс тепер бачила повну картину — чітко, яскраво, немов на власні очі, хоча вона сама ледве вірила в те, що це правда.

Еліс поглянула крізь вікно на незмінний і нескінченний краєвид. Він залишився майже таким самим, як і за часів, коли жила Алаїс. Те ж сонце, той же дощ, ті ж небеса.

— Розкажіть мені правду про Грааль, — тихо попросила Еліс.

Розділ 71

Алаїс стояла на валу цитаделі Монсеґюр — струнка та одинока постать у теплому зимовому плащі. Врода прийшла до неї з роками. Вона була гнучкою, ба навіть худорлявою, але в її шиї, обличчі й у поставі відчувалася краса і грація. Вона дивилася на свої руки. У вранішньому світлі вони виглядали блакитними і майже прозорими.

Руки старої жінки.

Алаїс посміхнулася. Не старої, все ж молодшої від батька, коли він помер у свої п’ятдесят два роки. Світло було ще тьмяне, оскільки вранішнє сонце боролося з пітьмою за те, щоб повернути світові його форми і геть відігнати нічні химери. Алаїс дивилася на нерівні, вкриті снігом піки Піренеїв, які здіймалися й спадали на досі блідому обрії, й на фіалковий сосновий ліс на східному боці гори. Перші ранкові хмари клубочилися над нерівними схилами піка Святого Варфоломея. А позаду нього Алаїс вже майже бачила пік Суларак.

Вона уявляла свій будиночок, простий і гостинний, захований між вигинами пагорбів. Вона пригадала дим, що кільцями здіймався над комином у небо такого ж холодного ранку, як і цей. Після важкої зими весна прийшла в гори пізно, але тепер це триватиме вже не довго. Це обіцяло їй рожеве проміння небес у передранкових сутінках. У Лос-Серес дерева скоро почнуть розбруньковуватися. До квітня гірські пасовища знову вкриються тендітними синіми, білими та жовтими квітами.

Нижче Алаїс могла розгледіти кілька будівель, що пережили напад ворога і тепер складали поселення Монсеґюр, лише кілька халуп і хатин зосталися стояти після десяти місяців облоги. Напівзруйновані споруди були оточені знаменами та наметами французької армії, подекуди виднілися подерті кольорові клейноди, обтріпані по краях. Вони пережили таку ж сувору зиму, як і мешканці цитаделі.

На західному боці гори стояв дерев’яний частокіл, загарбники зробили його за кілька днів. Вчора вони вбивали посередині ряд стовпів зі скрученими дерев’яними штирями; кожен стовп було обкладено хмизом та жмутами соломи. У сутінках Алаїс бачила, як до стовпів приставляли драбини.

Вогнище для спалення єретиків.

Алаїс здригнулася. За кілька годин усе закінчиться. Вона не боялася померти, коли прийде її смертна година. Проте вона бачила надто багатьох людей, яких спалювали живцем і які навіть ніколи й гадки не мали, що їхня віра може завдати їм такого болю. Для всіх, хто хотів, Алаїс приготувала ліки, які тамували тілесні страждання. Утім, більшість вибрала перехід з одного світу до іншого без допомоги.

Пурпурове каміння під ногами було слизьким від морозу. Алаїс вимальовувала візерунок лабіринту на скрипучій білій землі носком свого черевика. Вона нервувалася. Якщо її хитрощі спрацюють, тоді пошуки Книга Слів припиняться. Якщо ж усе провалиться, то вона важить життям усіх, хто заради Граалю давав їй притулок протягом цих років — людям Есклармонд, людям її батька.

Вона боялася навіть думати про наслідки.