Розділ «Лабіринт»

— Гаразд, а як тоді щодо самої релігії? Де вона зародилася? Вона ж походить не з Франції?

— Коріння європейського катаризму лежить у богомильстві — дуалістичній вірі, що процвітала в Болгарії, Македонії та Далмації з десятого століття й існує донині. Це вчення з’єдналося з давнішими, такими як-от зороастризм у Персії та маніхейство. Прихильники усіх цих доктрин вірили в реінкарнацію.

Нарешті, ідея почала набувати форми в голові Еліс, став прояснюватися зв’язок між тим, що розповів Одрік, і тим, що вона досі знала.

Зачекай, і правда сама знайде тебе. Будь терплячою.

— У Палаці мистецтв у Ліоні, — тим часом вів далі Беяр, — є рукописна копія катарського тексту Євангелія від Іоанна, одна з небагатьох пам’яток, що уникли знищення з боку інквізиції. Його написано на langue ďOc[185] вживання якої в ті часи вважалося блюзнірством і суворо каралося. Серед усіх текстів, священних для «добрих людей», Євангеліє від Іоанна було найважливішим: тут найдужче наголошено на індивідуальному, власному просвітленні через знання — гнозис. «Добрі люди» відмовлялися поклонятися ідолам, розп’яттю та вівтарям — вирізаним з дерева чи каменю в диявольському тварному світі — вони щонайбільше цінували Слово Боже.

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».

— Реінкарнація, — повільно мовила Еліс, розмірковуючи вголос. — Як це може взагалі поєднуватися з ортодоксальним християнським богослов’ям?

— Центральною ідеєю в християнській доктрині є дар вічного життя тим, хто вірить у Христа, та звільнення людей через його священні муки на хресті. Реінкарнація також є формою вічного життя.

Лабіринт. Шлях до вічного життя.

Раптом підвівшись, Одрік підійшов до відчиненого вікна.

Коли Еліс глянула на худу й пряму спину Беяра, то відчула в ньому рішучість, якої раніше йому бракувало.

— Скажіть мені, панно Таннер, — нарешті сказав він, повертаючись до неї обличчям. — Ви вірите в долю? Чи саме той шлях, який ми обираємо в житті, робить із нас тих, ким ми наразі є?

— Я... — почала Еліс і замовкла. Вона більше не була впевнена у своїх думках. Тут високо над хмарами, у не підвладних часові горах, буденний світ зі своїми цінностями, здавалося, більше не важив. — Я вірю у мої сни, — нарешті відповіла вона.

— А ви вірите в те, що годні змінити свою долю? — знову спитав Беяр. Він чекав на відповідь.

Еліс кивнула і промовила:

— Інакше, який же в цьому сенс? Коли ми просто підемо наперед визначеною стежкою, то нанівець зведеться весь досвід, що робить нас тими, ким ми є, — кохання, горе, радість, знання, зміни.

— І ви б не перешкоджали іншим робити їхній власний вибір?

— Це залежить від обставин, — відповіла вона повільно, трохи нервуючись. — А що?

— Я прошу вас запам’ятати це, — тихо промовив Беяр. — От і все. Коли настане час, я попрошу вас пригадати. Si es atal es atal.

Його слова щось пробудили в Еліс. Вона була впевнена, що чула їх раніше. Еліс потрусила головою, але спогади не хотіли повертатися.