Розділ «Лабіринт»

— Він дуже хворий, Messire.

— Вам щось потрібно? Лікар чи якісь ліки?

— Ще трохи води, якщо можна. Я нещодавно послала Ріксанду знайти Франсуа, але він ще не приходив.

— Ви матимете воду.

Через плече віконт поглянув на ліжко.

— Чому хвороба вразила його так швидко?

— Важко сказати, чому чума вражає одного й оминає іншого, Messire. Організм батька дуже ослаблений. Відтоді, як він побував на Святій землі, він став дуже чутливим до різних хвороб, особливо шлункових, — Алаїс на хвильку замовкла. — З Божою поміччю, недуга не пошириться далі.

— Без сумніву, цю хворобу не спричинила облога? — суворо запитав віконт.

Алаїс похитала головою.

— Прикро це чути, — відповів Тренкавель, — дайте мені знати, якщо його стан якось зміниться.

Години минали повільно, і боротьба батька за життя ставала усе слабшою. Інколи він приходив до тями і, здавалося, добре розумів, що з ним трапилось. А часом складалося враження, ніби Пелетьє не тямить, хто він і де наразі є.

Незадовго до сходу сонця дихання Бертрана Пелетьє стало ледь чутним. Притулившись збоку до батька, Алаїс одразу ж відчула зміни і стривожилася.

— Filha[169]...

Алаїс торкнулася батькового чола й рук та одразу ж зрозуміла: йому залишилося жити недовго. Жар спав, і його шкіра стала холодною.

Його душа намагається звільнитися.

— Допоможи мені... — ледве вимовив він, — сісти.

З допомогою Ріксанди Алаїс змогла посадити батька. Хвороба зістарила його за одну ніч.

— Мовчи, — сказала вона, — бережи свої сили.

— Алаїс, — тихо зупинив її батько, — ти знаєш, що настав мій час. — Груди Пелетьє клекотали, коли він намагався дихати. Очі запали й набули жовтуватого відтінку, а на руках і на шиї було видно блідо-коричневі плями. — Будь ласка, пошли за parfait[170]. — Він зробив над собою зусилля і розплющив очі. — Я хочу гідно завершити своє життя.

— Ти хочеш полегшити свій біль, Paire[171]? — перепитала вона обережно.