Розділ «Лабіринт»

— Одначе коли ми зможемо вдарити і перебити їх першими...

— Ми підготувалися до облоги, Messire, а не до відкритого бою. Гарнізон сильний. З нами є найвправніші, найсміливіші рицарі, усі чекають нагоди довести свою вірність.

— Але... — зітхнув Тренкавель.

— А ви пожертвуєте ними просто так, — сухо завершив радник.

— Ваші люди довіряють вам, вони люблять вас, — докинув Пелетьє. — Якщо треба, вони віддадуть за вас своє життя, але нам слід почекати. Нехай французи самі розпочинають битву.

— Боюся, саме моя гордість привела нас до такого стану, — тихо промовив віконт, — хоча я не міг і подумати, що це трапиться так скоро. — Він посміхнувся. — Бертране, ти пам’ятаєш, як моя мати наповнювала замок співом, танцями, веселощами? Усі найвидатніші трубадури та жонглери приїздили, щоб порадувати її: Емеріс де Пегюлям, Арно де Каркасе, навіть Гільєм Фабр та Берна Алянам з Нарбонни. Ми завжди щось святкували, відзначали.

— Я чув, що то був найкращий двір на південних теренах, — відповів Пелетьє, поклавши руку на плече свого пана. — І він знову стане таким.

Дзвони перестали бити. Усі очі були звернуті до віконта Тренкавеля.

Коли він заговорив, Пелетьє відчув гордість, бо в голосі віконта зникли геть усі нотки невпевненості. Він був уже не хлопчиком, що згадував своє дитинство, а воєначальником напередодні битви.

— Наказую, щоб усі бокові ходи було зачинено, а головні ворота наглухо перекрито. Бертране, збери зверхників гарнізонів у головній вежі. Ми будемо готові до зустрчі із французами, коли вони прийдуть.

— Можливо, варто також вислати підкріплення до Сен-Вінсена, Messire, — запропонував Кабаре, — французьке військо почне напад звідти. Ми не можемо втратити доступ до річки.

Тренкавель кивнув.

Коли всі розійшлися, Пелетьє ще трохи постояв на валу, дивлячись на землю, неначе хотів закарбувати її образ у своїй пам’яті.

На півночі стіни Сен-Вінсена були низькими і лише подекуди захищеними вежами. Якщо загарбники захоплять передмістя, то вони зможуть під прикриттям будівель підійти до поселення Ціутат на відстань польоту стріли. Південне передмістя, Сен-Мігель, витримає дещо довше.

Каркассона таки справді готова до облоги. Їжі вистачить — хліба, сиру, бобів — є також чимало дійних кіз. Проте в стінах Шато Комталь забагато людей, і Пелетьє переживав щодо запасів води. За його наказом біля кожної криниці було поставлено охоронця і встановлено денну норму води.

Сходячи з Тур Пінт, Пелетьє зрозумів, що він знову думає про Симеона. Він вже двічі посилав Франсуа до юдейського кварталу по новини, й два дні поспіль Франсуа повертався ні з чим. Занепокоєння Бертрана зростало з кожним днем. Начальник фортеці ще раз швидко оглянув подвір’я і вирішив, що він може відлучитися на кілька годин.

Він попрямував до стаєнь.

Пелетьє простував найкоротшим шляхом через рівнини та ліс, добре знаючи, що по той бік річки стоїть військо хрестоносців.

Хоча вулиці юдейського кварталу були заюрмлені, та все одно там було якось незвичайно тихо й надто гнітюче. У кожному обличчі, молодому чи старому, вгадувався страх та недобре передчуття. Люди знали, що невдовзі розпочнеться битва. Коли Пелетьє їхав на коні вузенькими вуличками, жінки й діти дивилися на нього схвильованими очима, шукаючи в його обличчі надії та підтримки. Але він не міг нічого їм запропонувати.

Ніхто нічого не знав про Симеона. Бертран віднайшов помешкання товариша досить легко, але воно було замкнено. Тоді Пелетьє спішився і почав стукати в будинок навпроти.