Розділ «Лабіринт»

— Вона вже в Каркассоні? Чи все ще при тобі, юдею?! — Чоловік кричав, шмагаючи Симеона знову і знову. — Ти скажеш мені! Ти! Або вони!

Із ран на Симеоновій спині текла кров. Він почав молитись, як велів йому батьківський звичай, давні святі слова зривалися з його вуст і линули в темряву, відвертаючи його розум від болю.

— Оù — est — le — livre?[141] — наполягав викрадач, за кожним словом хльоскаючи Симеона нагайкою.

Це було останнє, що пам’ятав Симеон, перш аніж темрява накотилася на нього і поглинула його свідомість.

Розділ 49

Із Требаза авангард хрестоносців дістався Каркассони напередодні дня Святого Назера. Вартові на Тур Пінт запалили вогні. Дзвони почали бити на сполох.

До вечора першого серпня французький табір на протилежному боці річки так розрісся, що міг би своїми розмірами позмагатися з містом. Він складався з наметів та шатер, знамен і золотих хрестів, що сяяли на сонці. Барони з півночі, гастонські найманці, солдати із Шартра, Бургундії, Парижа, сапери, лучники-далекобійники, священики та обслуга — тепер усі розміщувалися там.

Під час вечірньої служби віконт Тренкавель зійшов на фортечний вал разом із П’єром-Роже де Кабаре, Бертраном Пелетьє та ще одним чи двома мужами. Удалині виднілися цівки диму, що здіймався вгору. А ріка скидалася на срібну стрічку.

— Так багато людей.

— Не більше ніж ми очікували, Messire, — відповів Пелетьє.

— Як ви гадаєте, скільки мине часу до приходу головного війська?

— Важко сказати напевно, — знов озвався начальник фортеці, — така військова сила має просуватися повільно, спека теж сприяє їхній затримці.

— Затримці — так, — підтвердив Тренкавель, — але зупинці — ні.

— Ми готові зустрітися з ними, Messire. Ціутат добре підготувався. Ми завершили укріплення фортечних мурів; усі раніше ушкоджені чи слабкі ділянки полагоджено та відновлено; всі вежі також поремонтовано, — Пелетьє змахнув рукою, — усі линви на річних млинах перерізано, а врожаї спалено. Французи зможуть знайти обмаль, щоб протриматися тут.

Очі віконта аж заблищали, Тренкавель раптом повернувся до Кабаре:

— Осідлаймо коней і зробімо вилазку, доки не настала ніч, а сонце ще не повністю зайшло. Візьмімо чотири сотні наших найкращих воїнів, які вправно володіють списами та мечами і виженімо французів з наших пагорбів. Вони не очікуватимуть, що ми на них нападемо. Що скажете?

Пелетьє сподобалась ідея напасти першими. Проте він також знав, що це буде найбільшою нерозважливістю. Він відповів:

— Мій пане, на рівнинах розміщено батальйони найманців та невеликий загін авангарду.

П’єр-Роже де Кабаре додав:

— Не жертвуйте своїми людьми, Раймоне.