Розділ «Лабіринт»

Машини більше не працювали. У центрі кімнати під вікном стояло ліжко, на ньому лежало тіло, накрите простирадлом, яке звисало обабіч.

— Вони зробили усе можливе, — пробурмотів Нубель.

— Мого онука вбили, інспекторе? — запитала Жанна. Вона вперше заговорила відтоді, як приїхала до лікарні й дізналася, що вже надто пізно.

Беяр помітив, як руки інспектора нервово стискалися по боках.

— Ще надто рано щось казати, пані Жіро, хоча...

— То ви розглядаєте це як підозріливу смерть чи ні?

— Так.

— Дякую, — промовила Жанна тим самим голосом. — Це усе, що я хотіла знати.

— Якщо все, — промовив Нубель, підходячи до дверей, — тоді я залишу вас, щоб віддати останню шану. Я чекатиму разом з пані Клодеттою у кімнаті для відвідувачів, якщо вам буду потрібен.

Двері зачинилися за ним із гуркотом. Жанна підійшла ближче до ліжка. Її обличчя було аж сірим, а рот міцно стиснений, але спина та плечі залишалися прямими, як завжди.

Вона відгорнула простирадло. У кімнаті повіяло холодом та спокоєм смерті. Беяр бачив, яким ще молодим був Ів. Його шкіра здавалася дуже білою та гладенькою, без жодної зморшки. Голову Іва було перев’язано, але по краях вибивалися пасма його чорного волосся. Руки хлопця були складені на грудях, неначе у юного фараона.

Беяр спостерігав, як Жанна нахилилася і поцілувала онука в лоб. Потім твердою рукою накрила обличчя простирадлом і відвернулася.

— Ходімо! — промовила вона нарешті, взявши Одріка за руку.

Вони разом вийшли до порожнього коридору. Беяр подивився ліворуч, потім праворуч і відвів Жанну до ряду пластикових стільців, прикріплених до стіни. Тиша була надто гнітючою. Автоматично вони притишили свої голоси, навіть попри те, що навколо них нікого не було, хто б міг їх підслухати.

— Я певний час дуже переживала за нього, Одріку, — сказала Жанна, — я помітила, як він змінився. Він став відлюдкуватим і стурбованим.

— Ти запитувала його, що сталося?

Вона кивнула.

— Він сказав, що все гаразд, що він просто втомився і забагато працює.

Одрік поклав свою руку на руку Жанни.

— Він любив тебе. Може, нічого й не було. А можливо, його таки щось мучило, — Беяр замовк. — Не схоже, щоб Іва втягли в щось лихе. Тоді його б гризли докори сумління. Зрештою, найважливіше те, що він зробив правильний вибір: він переслав тобі каблучку, незважаючи на обставини.