Розділ «Лабіринт»

Чоловік посміхнувся, він підніс лезо до її горла, показавши ряд гнилих зубів, що були жовтими від куріння. Він обійшов дівчину і розрізав мотузку, якою Шелаг було прив’язано до стіни, а потім люто шарпнув за її кінець. Знесилена Шелаг утратила рівновагу і важко впала навколінки.

— Я не можу йти. Вам слід мене розв’язати, — вона кинула погляд на ноги. — Mes pieds[119].

Чоловік на мить завагався, потім розрубав товстіші вузли на її кісточках у такий спосіб, наче він різав не мотузку, а м’ясо.

— Lève-toi. Vite![120] — він замахнувся рукою, неначе хотів ударити Шелаг, але потім ще раз смикнув за мотузку, притягуючи її до себе. — Vite!

Затерплі ноги боліли, але Шелаг боялася не послухатись його. Її кісточки були вкриті ранами, тому шкіра нила під час кожного руху, посилаючи больові імпульси до її литок.

Земля хиталася і втікала з-під її ніг, коли Шелаг вийшла на денне світло, спотикаючись. Сонце палило нестерпно. Вона почувалася так, ніби воно обпікало її сітківку. Повітря було гарячим і вологим водночас. Споруди на подвір’ї здавалися присадкуватими й нагадували злісного Будду.

Трохи відійшовши від своєї в’язниці, під яку було пристосовано одну з колишніх загород для худоби, Шелаг змусила себе роззирнутися навколо, розуміючи, що то може бути її єдина нагода дізнатися, де вони її тримають. «І хто вони такі», — додала про себе дівчина. Попри все, вона не була впевнена.

Це почалося десь у березні. Він був дуже чарівним, люб’язним та лагідним, робив майже усе заради неї. Чоловік працював не сам, а, як він пояснив, від імені ще когось, чиє ім’я він зволів тримати у таємниці. Від неї він хотів лишень одного телефонного дзвінка. Просто інформацію і більше нічого. Чоловік навіть був готовий заплатити досить кругленьку суму. Дещо пізніше її обов’язки змінилися: вони вже стосувалися почасти здобуття інформації, почасти доставки. Озираючись назад, Шелаг не могла втямити, коли саме в неї виникли сумніви.

Клієнт не підпадав під звичайний опис довірливого колекціонера, згодного переплачувати, не ставлячи запитань. Перш за все, він виглядав надто молодим. Зазвичай колекціонери скидалися на середньовічних мисливців — підозріливих, забобонних, тупих та одержимих. Натомість цей чоловік був геть зовсім іншим. Уже навіть це мало б стривожити її.

Оглядаючись на своє минуле, Шелаг тепер дивувалася, що вона ніколи не замислювалася над тим, чому він був готовий здолати стільки перешкод, якщо Книга й каблучка дійсно були просто сентиментальними цінностями.

Багато років тому Шелаг позбулася всіх моральних заперечень проти крадіжки і продажу артефактів. Вона досить натерпілася від старомодних музеїв та елітних академічних установ і вже не вірила в те, ніби вони є кращими хранителями стародавніх скарбів, аніж приватні колекціонери. Вона брала гроші, а вони отримували те, чого хотіли. Усі були задоволені. Що було далі, її вже не стосувалося.

Озираючись назад, Шелаг розуміла, що була налякана задовго до другого телефонного дзвінка, достеменно за кілька тижнів до того, як вона запросила Еліс приїхати на пік Суларак. Потім, коли Ів Бйо зв’язався з нею і вони порівняли свої історії... клубок у її животі став лише більшим.

Це її провина, якщо щось трапилося з Еліс.

Нарешті вони підійшли до фермерського будиночка — побудови середнього розміру, оточеної покинутими спорудами, гаражем і винним погребом. Фарба на ґанку та вхідних дверях була обдерта, а чорні порожні вікна вибито. Надворі поблизу припаркувалися два авта. Більше ніде не було видно анікогісінько.

Зусібіч Шелаг оточували неперевершені гірські краєвиди. Принаймні вона все ще у Піренеях, і це, з певної причини, давало надію.

Двері у будинку було відчинено, неначе там на них уже хтось чекав. Усередині було прохолодно і на перший погляд зовсім порожньо. Все було вкрито товстим шаром пилу. Приміщення, схоже, колись застосовувалося як готель чи заїжджий двір. У передпокою одразу була й приймальня, на стіні якої висіла ціла низка гачків для ключів.

Чоловік позаду Шелаг смикнув мотузки, змушуючи її йти швидше. Тепер, коли чоловік підійшов ближче, дівчина відчувала, що від нього смердить потом, дешевим бальзамом після гоління та прілим тютюном. Вона вловила голоси, що линули з кімнати ліворуч від неї. Двері були прочинені. Шелаг скосила очі, намагаючись побачити щось та розгледіти чоловіка, який стояв перед вікном спиною до неї. Вона помітила його ноги в легких літніх штанах та шкіряні черевики.

Шелаг примусили піднятися на другий поверх, потім вони дійшли коридором до невеликих вузьких сходів, що вели до задушливого горища, яке обіймало майже всю площу будинку. Вони зупинилися перед дверима, зробленими в навісі даху.

Чоловік відімкнув клямки і ввіпхнув Шелаг усередину, штовхнувши її у спину так, що вона полетіла вперед і важко впала, вдарившись ліктем у землю. Чоловік зачинив за нею двері. Попри біль, Шелаг кинулася до них, вона кричала і гамселила металеві двері кулаками, але вони були спеціально пристосовані для цього, по краях обрамлені грубою металевою обшивкою.

Утомившись, Шелаг отямилась і почала розглядати нове житло. Біля найдальшої стіни лежав матрац. На ньому були акуратно згорнені ковдри. Навпроти дверей розташовувалося невеличке віконце, до якого зсередини було приварено ковані ґрати. Шелаг неспішно пройшлася кімнатою і побачила, що тепер вона перебуває у задній частині будинку. У будь-якому випадку спуститися звідси униз — це просто самогубство.