Розділ «Лабіринт»

— Його одяг неможливо... неможливо було врятувати. Інспектор Нубель сказав, що в кишенях Іва не було нічого, крім гаманця та ключів.

— Узагалі нічого? Ні ідентифікаційної картки, ні паперів, ані телефона? Інспектор не вважає це дивним?

— Він нічого не сказав, — повторила Жанна.

— А як щодо його квартири? Вони знайшли там щось? Документи?

Жанна тільки плечима знизала.

— Я не знаю, — вона зробила паузу, — я попросила одного з його друзів написати мені список тих людей, що були в понеділок на розкопках. — Із цими словами Жанна подала йому аркуш із довгим переліком імен. — Він ще не завершений.

Одрік глянув на нього.

— А це що? — поцікавився він, вказуючи на назву якогось готелю.

Жанна також подивилася на аркуш.

— Ти ж хотів знати, де живе англійка, — сказала вона. — Принаймні таку інформацію вона дала інспекторові.

— Доктор Еліс Таннер, — ледве чутно пробурмотів Беяр. Нарешті він знайшов її після такої тривалої розлуки. — Саме туди я маю відправити листа.

— Якщо хочеш, я можу доставити його сама, коли повернуся додому.

— Ні, — промовив він надто різко, так що Жанна здивовано глянула на нього. — Пробач мені, — перепросив Беяр. — Дуже дякую, що запропонувала, але... тобі не варто повертатися додому. Принаймні зараз.

— Чому?

— У них не забере багато часу дізнатися, що Ів вислав тобі каблучку, якщо вони ще досі цього не знають. Будь ласка, поживи у друзів. Поїдь кудись із Клодеттою, куди завгодно. Це небезпечно.

На його подив, Жанна не сперечалася.

— Відтоді, як ми приїхали сюди, ти постійно озираєшся, — зазначила вона.

Беяр посміхнувся. Він завжди вважав, що гарно приховував свою тривогу.

— А як же ти, Одріку?

— Це зовсім інше. Я чекав на цей момент... довше, ніж міг би розказати, Жанно. Все саме так, як і має бути, добре чи погано.