Розділ «Лабіринт»

Він більше не міг розрізняти слова, кров пульсувала надто швидко в голові, стираючи всі інші звуки та чуття.

Ґільєм поклав Оріану на траву.

— Розкажи мені, що сталося між віконтом Тренкавелем і його дядьком, — прошепотіла йому на вухо Оріана, — розкажи, що трапилося у Без’єрі. — Ґільєм скрикнув, коли вона обвила його ногами та притислася до нього ще дужче. — Розкажи мені, як доля відвернулась від вас.

— Це не та розповідь, якою я можу поділитися, — ледве видихнув Ґільєм, усвідомлюючи тільки рух її тіла під своїм.

Оріана вкусила його за губу.

— Ти можеш поділитися нею зі мною.

Ґільєм викрикнув її ім’я, не дбаючи більше про те, що хтось їх може побачити чи почути. Він навіть не помітив задоволеного погляду її зелених очей, а також не відчував крові — своєї крові — на її губах.

Не побачивши за обіднім столом ані Оріани, ні Алаїс, Пелетьє невтішно озирнувся.

Попри всі приготування до війни у Великій залі замку відбувалося небучне святкування на честь щасливого повернення додому Тренкавеля та його почту.

Зустріч із консулами пройшла вдало. У Пелетьє не було сумнівів, що вони знайдуть потрібні кошти. Щогодини поверталися гінці від найближчих до Каркассони замків. Досі ще жоден васал не відмовився від свого обов’язку: всі запропонували людей та гроші.

Щойно віконт Тренкавель та пані Агнес залишили залу, Пелетьє також вибачився і вийшов подихати свіжим повітрям. Він усе ще почувався нерішучім.

Твій брат чекає на тебе у Без’єрі, а сестра в Каркассоні. Доля віднайшла Симеона та другу Книгу набагато швидше, ніж Пелетьє сподівався. Тепер, якщо Алаїс має рацію, третя Книга, либонь, також скоро потрапить йому до рук.

Пелетьє торкнувся грудей, де просто кола серця лежала Книга Симеона.

Алаїс прокинулася від сильного удару віконниці в стіну. Вона підвелася, позіхаючи, але серце сильно калатало. Уві сні вона знову була в лісі під Курсаном, руки зв’язані, вона намагалася вибратися з грубого мішка.

Алаїс підняла одну з подушок, ще теплу від сну, і притисла її до грудей. Запах Гільєма досі витав над ліжком, хоча він не спав поруч із нею понад тиждень.

Почувся удар іншої віконниці в стіну. На вулиці лютувала гроза. Вітер завивав серед веж, намагаючись позривати дахи. Алаїс пригадала, що попросила Ріксанду принести їй щось попоїсти.

Ріксанда постукала у двері й тихенько зайшла всередину.

— Пробачте мені, пані Алаїс. Я не хотіла будити вас, але він наполягає, що це терміново.

— Гільєм? — швидко спитала Алаїс.

Ріксанда похитала головою.