Розділ «Лабіринт»

Сірі очі д’Евре звузилися.

— Курсан? Вони мали переслідувати Тренкавеля і його людей. Які справи були в них у Курсані?

— Я не знаю, мій пане, — заїкаючись відповів посланець.

Раптом з-за дерев вийшли ще двоє людей, які тримали руки на руків’ях мечів.

— Що ви знайшли на місці?

— Нічого, пане. Мантії, зброя, коні, навіть стріли, якими їх було вбито... все зникло. Тіла повністю роздягнено. Забрали геть усе.

— Вам відомо, хто це зробив?

Слуги відступили на крок:

— У замку точаться розмови щодо Ам’єля де Курсана і його сміливості — не такої, яку мали ці чоловіки. З ним також була дівчина, донька управителя віконта Тренкавеля. Її звати Алаїс.

— Вона подорожувала сама?

— Я не знаю, мій пане, але де Курсан особисто її провів до Без’єра. Вона зустрілася зі своїм батьком у юдейському кварталі. Там вони провели трохи часу в приватному будинку.

Д’Евре зробив паузу.

— Та невже? — пробурмотів він, й усмішка спотворила його губи. — А ім’я цього юдея?

— Мені не передавали ім’я, мій пане.

— Він бере участь у масовому від’їзді до Каркассони?

— Так.

Д’Евре одразу ж полегшало, але він цього не показав. Його руки намацали кинджал на поясі.

— Хто ще про це знає?.

— Ніхто, пане, присягаюся. Я не казав більше нікому.

Д’Евре без попередження встромив лезо ножа в горло вивідача. Очі чоловіка ще були живі від шоку, але він уже почав задихатись, його останні передсмертні хрипи виходили зі свистом крізь рану, а кров яскраво-червоним фонтаном розливалася по землі навколо нього.