Розділ «Лабіринт»

— Ти нещасна брехуха, Ґірандо.

— То від вас щось передати?

Гільєм завагався, але все-таки відповів:

— Перекажи своїй господині, що я прийду до неї зараз, — потім він поклав Ґіранді в руку монету. — І тримай язика на припоні.

Гільєм дивився їй услід, а потім вийшов на подвір’я й сів під берестом. Йому не треба йти. Навіщо самому спокушати себе? Це вельми небезпечно. Вона занадто небезпечна.

Він ніколи не думав, що це зайде так далеко. Якось зимової ночі його оголене тіло було закутане тільки в хутра, його кров підігрівало гаряче вино з прянощами та збудження мисливця, що вирувало в грудях. Якесь божевілля охопило його. Він був зачарований.

Зранку він прокинувся з жалем й пообіцяв собі, що цього більше ніколи не трапиться. Перші кілька місяців після весілля він тримав слово. Згодом була ще одна схожа ніч, потім іще й ще. Вона оволоділа ним, підкорила всі його почуття.

З огляду на те, що сталося, Гільєм зараз був у ще більшому розпачі, воліючи не допустити пліток або скандалу. Йому слід бути обережним. Це важливо для завершення їхнього роману тихо й мирно. Він прийде до Оріани тільки для того, щоб сказати, що їм не варто більше зустрічатися.

Гільєм підвівся і попрямував до саду, але сміливість зрадила його. Він застиг біля воріт, тримаючи руку на застібці й не бажаючи йти далі. Потім Гільєм побачив її: вона стояла під вербою, у тьмяному світлі виднілися тільки обриси тіла. Його серце глухо загупало. Вона була схожа на темного ангела, її волосся світилося, ніби чорний бурштин у сутінках, розсипаючи по спині незаплетені кучері-коси.

Гільєм глибоко зітхнув. Йому краще повернутися назад. Але тієї ж миті Оріана, неначе відчувши його нерішучість, обернулася, і Гільєм піддався владі її погляду, який просто-таки притягував його до себе. Гільєм звелів своєму конюхові спостерігати за воротами, потім ступив на м’який килим трави і пішов до Оріани.

— Я вже боялася, що ти не прийдеш, — промовила Оріана, коли Гільєм підійшов до неї.

— Я не можу залишитися.

Він відчув, як теплі кінчики її пальців пройшлися по його долонях, а потім злегка торкнулися зап’ястків.

— Тоді перепрошую, що потурбувала тебе, — пробурмотіла вона, притискаючись до Гільєма.

— Хтось може побачити нас, — прошипів юнак, намагаючись відсторонитися від неї.

Оріана схилила голову, і Ґільєм відчув тонкий аромат її парфумів. Він спробував не зважати на зародки жадання, яке починало розростатися в ньому.

— Чому ти так грубо розмовляєш зі мною? — безневинно спитала Оріана. — Немає нікого, хто б міг нас тут помітити. Я залишила споглядача на воротах. Окрім того, всі заклопотані такою мірою, що ніхто навіть не зверне на нас жодної уваги.

— Вони не настільки вже й поглинуті своїми справами, щоб не помітити, — промовив він. — Усі щось видивляються й підслуховують, сподіваючись потім зискувати з цього.

— Такі неприємні думки, — відповіла Оріана, погладжуючи його волосся, — забудь про всіх решту. Тепер думай тільки про мене. — Оріана була до нього настільки близько, що Гільєм навіть чув, як крізь тонку тканину б’ється її серце. — Чому ви такі холодні, Messire? Невже я сказала щось, що скривдило тебе?

Гільєм відчував, як його рішучість слабшає, а кров починає закипати.