Розділ дев’ятий

— І ти це називаєш ріднею?

— То що, маєш уже щось на моніторі?

— Сама не вірю, що вкотре роблю це для тебе, але слухай... усе було надіслане з номера 798 689 459, це пріпейд, куплений 24 березня десь у Кельце, не в салоні зв’язку, тому в мене немає точніших даних. Номер рідко дотувався в мережі, завжди до ППС за номером 2328 у Сандомирі, яка знаходиться... хвилиночку... на водонапірній башті на вулиці Шкільній. Власник користується телефоном «Нокія Е51», поширена модель, яку можна купити де завгодно.

6

Він залишився вірним рішенню відмовитися від знеболювального, але дорогою з лікарні до прокуратури попросив таксиста зупинитися біля продуктового й купив собі невелику пляшку «Джека Деніелса». Знеболювальне й релаксант в одному, а дозувати можна точніше, ніж «Кетонал». Перше, що він зробив у кабінеті, це хлюпнув собі трохи до чашки з «Легією» і майже душком вихилив кілька ковтків смердючого пійла. Так, цього він потребував більше, ніж відпустки в сандомирській лікарні коштом Фонду охорони здоров’я — попри всі наполягання, переконування й погрози лікаря на прізвище Сова. Він і справді так звався, і Шацький ледь стримався, щоб не запитати про доктора Штросмайєра з «Лікарні на околиці» лише тому, що не хотів дратувати медика, який за свою кар’єру чув цей жарт чи не від кожного пацієнта.

Вийняв із сейфа документи слідства («Глок» тимчасово перебував у поліційному депозитарії) і розіклав перед собою на столі. Десь у них, він був упевнений, крилася відповідь на питання, хто убив трьох людей, хто от уже два тижні морочить йому голову і хто замалим не закатрупив його в цих проклятих катакомбах. Так, важко було викинути з пам’яті вчорашні картини, але це добре, це дуже добре, думав він. Добре, бо це була єдина ситуація, яку злочинець не встиг зрежисирувати, єдина, яку він не підготував для прокурора Теодора Шацького.

Тому він витяг із новенької течки фотографії, зроблені сьогодні техніками, і розіклав під лампою. Вхід біля семінарії, закривавлені ноші на підлозі лесового коридору, вузькі сходи, трупи собак, запилюжений труп Шиллера і позбавлені дверцят собачі клітки, нога Дибуса, яка стирчить з купи лесу в бічному коридорі. Від кожного погляду на знімки рука боліла дедалі дужче. Але це добре, дуже добре. Треба пригадати вчорашній похід, хвилина за хвилиною, проаналізувати кожен рух і кожну фразу його товаришів.

Сів і заходився записувати все, що сталося вчора.

За дві години він списав кілька сторінок, але тільки кілька зауваг були підкреслені червоним. Переписав їх на окремий аркуш:

— ЛВ від самого початку переляканий і напружений. Таким я бачив його вперше.

— БС дивиться на годинника і переживає, котра година, якраз перед тим, як почувся звук замків на клітках. Потім наполягає, щоб повернутися назад.

— ЛВ згадує про те, що Шиллер має бути оббілований як ягня, а не порося, бо порося не кошерне. Вживає слово «трефний». Обізнаний із єврейськими звичаями. Це кидалося у вічі раніше, у домі Шиллера і в костьолі.

— Ані ЛВ, ані БС не хочуть оглядати підземелля, пасивні.

— ЛВ і БС пропускають усіх уперед якраз перед зустріччю із собаками.

— БС наполягає, аби якомога швидше покинути «кімнату Шиллера».

— ЛВ теж, постійно дивиться на годинника.

— ЛВ не помітив, коли Дибус вийшов, спохопившись, відреагував істерично й різко.

— БС без проблем знайшла в лабіринті шлях до виходу.

— ЛВ збирався щось сказати під час евакуації. Зізнатися в чомусь важливому. Також відразу помітив, що ми звернули не в той бік.

— БС у лікарні зізналася, що жертвою не мав бути Дибус, поводилася дивно.