Розділ шостий

— Ми теж себе про це запитуємо, — не витримала Соберай.

Клейноцький увічливо вклонився.

— Звичайно, люба пані прокурор. Я кажу про це, оскільки помітив, що крім злочинів, учинених у стані афекту, існує щось таке, як злочин, скоєний через жовч. І це доволі характерне явище для цього місця на Землі, яке ми хоч-не-хоч називаємо вітчизною. Афект — це раптовий вибух емоцій, момент збудження й засліплення, який ламає будь-які встановлені культурою гальма. На очі спадає червона заслона, і важливим стає лише одна думка: убити. А жовч — це зовсім інше. Жовч скупчується поступово, маленькими краплинками. Спершу іноді відригається, потім перетворюється на неприємну печію, заважає жити, дедалі дужче дратує, наче зубний біль, із тією різницею, що причини її появи не можна усунути за один раз. Мало кому відомо, як із нею впоратися, а тим часом кожна мить із нею — це нова краплинка прикрих емоцій. Кап, кап, кап, — кожне «кап» супроводжувалося пахканням люльки. — Нарешті ми здатні відчувати тільки жовч, нічого іншого в нас більше немає, ми зробили все, щоб із цим покінчити, щоб не відчувати більше цієї гіркоти, цього приниження. Це момент, коли люди здатні покинути все до дідька, наприклад, якщо жовч накопичилася на роботі. Дехто кидає себе. З мосту або даху хмарочоса. Дехто кидається на когось. На дружину, на батька, на брата. І гадаю, що саме із таким випадком ми тут і маємо справу, — вказав люлькою на блідий труп Елі Будник.

— Тобто, тепер конкретно про справу, — зауважив Шацький.

— Авжеж, звісно, ви ж не припускаєте, що я тут теревенитиму цілий день.

Соберай здивовано звела брову, але нічого не сказала. Вільчур залишався незворушним. Досі він нічого не говорив і не рухався, і зараз певне, вирішив, що прелюдія скінчилася й час утрутитися. Старий поліцейський нахилився на стільці, — Шацький ладен був заприсягнися, що він почув скрипіння, причому не лише скрипіння стільця — відірвав фільтр від сигарети й закурив.

— Мушу сказати, що справа дивна, — почав Клейноцький, і Шацький подумав, що зараз почнеться. Він завжди уважав профайлерів якимсь різновидом ясновидців, які дають стільки інформації і так множать сумніви, що в результаті щось-таки відповідає дійсності. Про невідповідності ніхто потім не згадує. — Якби не той очевидний і швидше за все, беззаперечний факт, що вбивцею є одна й та сама особа, я вважав би, що у випадку другого вбивства маємо справу з наслідуванням. Занадто багато відмінностей.

— Наприклад? — запитав Шацький.

— Обидві жертви стекли кров’ю. Начебто все схоже. Та погляньмо на деталі. У потерпілого дуже точно розітнута стегнова артерія. Рішення, певним чином, елегантне, кров випливає швидко, стікає по ногах, кінець. У жінки розпанахане горло так, що нагадує зябра, а це означає багато несамовитих ударів. Він хотів її покарати, принизити, спотворити, йому не заважало, що кров заливає жертві обличчя й тулуб, хлюпає на злочинця. При такому способі перерізання горлянки все довкола мало бути залите кров’ю.

Шацькому пригадалася широка кармазинова калюжа на другому поверсі покинутого будинку.

— Тобто перший злочин було вчинено через жовч, і теоретично, на цьому все й мало б закінчитися. Убивство відбулося, жовч витекла разом із тілом жертви, з’явився спокій, потім почуття провини, докори сумління. Така динаміка. Чому ж він убив удруге? — Клейноцький підвівся й почав походжати приміщенням. — Крім того, обидві жертви були роздягнені. Ніби схожість. Та гляньмо на деталі. Жінку покинули голою в публічному місці, принизивши її ще раз, це все виразно показує, наскільки сильною була потреба вбивства. Тому можемо виключити, що злочинець — хтось чужий або випадкова особа. Убитий чоловік висить у відлюдному місці, більше того, бочку можна сприймати навіть як субститут одягу, зрештою, вона не завдала великої шкоди, це радше деталь. Схоже, що злочинець цього разу підсвідомо соромився свого вчинку, тоді як раніше він прагнув, щоб про це дізнався весь світ. Чому? Поки невідомо, та раджу припустити, що ключем до загадки є перше вбивство і його мотиви. Друге, так би мовити, служить доповненням. Перепрошую за цинізм, але я розумію, що на цьому етапі вам передусім ідеться про те, щоб схопити злочинця.

— Ви весь час кажете про «нього», — утрутилася Соберай. — Це портрет чоловіка?

— Чудове питання, я саме про це й хотів сказати. На жаль, не можна виключити жінку з кількох причин. Передусім жертву не було зґвалтовано. Надзвичайно рідко трапляється, щоб охоплений жадобою помсти чоловік не використав непритомну жінку, бо для неї це додаткове приниження. Крім того, обличчя жінки не спотворене. І це при тому, що винуватець пошматував горлянку жертви гострим знаряддям. Це може вказувати на жінку. Бо для жінок обличчя — це як візитка, маніфестація краси, яка свідчить про цінність, плодючість, краще становище. Знищення цієї візитки є для жінки сильнішим табу, ніж для чоловіка. І нарешті те, про що я говорив раніше. Перше вбивство — це типовий злочин на тлі сильних емоцій, друге скоєне немовби через сором, такий собі обов’язок, бо таким був, наприклад, план помсти. А жінки роблять усе більш системно. Чоловік би зарізав, напруження попустило, і він би заспокоївся. А жінка, виконавши перший пункт, почала б реалізацію другого. Звичайно, я не стверджую, що злочинець — жінка. Кажу лише, що цього не можна виключити.

— Атож, ви нам дуже допомогли, — в’їдливо прокоментував Шацький. — Ви нічого не можете підтвердити, нічого заперечити, усе можливо. Слідство це ніяк не просуває вперед.

— Жертви не загинули в одному й тому самому місці. Що ви скажете на цей факт, пане прокуроре?

— Ви помиляєтеся, — заскрипів іззаду Вільчур.

— Звання не є запорукою непомильності, інспекторе, — відрубав Клейноцький, демонструючи тим самим свою непризвичаєність до того, щоб маломістечкові копи досягали таких кар’єрних висот.

— Аналізи довели, що під убитим чоловіком була й кров першої жертви.

— Може й показали, може й була. Раджу перевірити ще раз, узяти проби в кількох місцях. Психологічно неправдоподібно, щоб убивство під впливом емоцій було здійснене з такими зусиллями. Другий злочин — холодна інсценізація, але перший аж ніяк, це абсолютно неможливо. Та якщо винуватець потрудився розлити там кров першої жертви, це означає, що йому дуже потрібно, щоб ми не знайшли місця, де її справді вбили.

Шацький глянув на Вільчура, той лише кивнув головою на знак згоди. Треба буде перевірити.