Розділ четвертий

Шацький міряв кроками кабінет.

Коротко занотована й показана Місі, яка прийшла з дому з бутербродами й термосом чаю з малиновим сиропом, і долучена до справи слідча версія здавалася переконливою. Дружина покидає Гжегожа Будника, або ж він дізнається про роман Ельжбети з Єжи Шиллером. Оскаженіння покинутого, жаль, біль, можливо, усвідомлення того, що це може негативно відбитися на вибудовуваній роками політичній кар’єрі. Напевно, спалахнула сварка, під час якої Будник трохи засильно стискає її шию, Ельжбета непритомніє, Будник у паніці — убив дружину. Він дивиться телебачення, знає, що на шиї залишилися його відбитки, тому вирішує зімітувати перерізане горло, при нагоді ще й викликати істерію на тлі польсько-єврейських стосунків, він із Сандомира і знає, що й до чого. Може, він навіть дивується, коли із дружини витікають літри крові, може, запізно усвідомлює, що вона ще була живою. Він знає місто, кожний прохідний двір, знає, де висять камери. Використовує це, щоб непомітно підкинути тіло під стару синагогу. Проте коли до Сандомира повертається Шиллер, не витримує. Будник розуміє, що коли слідчий довідається про роман, він стане головним підозрюваним. Ще раз використовує знання міста, цього разу, щоб утекти з нього з-під носа поліцейських.

Версія мала свої слабкі сторони, загадкою залишалося місце вбивства, спосіб перенесення тіла, саме знаряддя злочину теж не належало до речей, які тримають у буфеті поруч із виделками для торта. Шацького непокоїв і значок, який знайшли в долоні постраждалої. Спершу він не вважав, аби це вказувало на Шиллера — такі речі насправді не трапляються, і прокурор був переконаний, що злочинець із якихось причин конче хотів, щоб звинуватили бізнесмена. Але Будник? Адже він мусив передбачати, що спрямування уваги слідства на Шиллера миттєво зрикошетить у нього.

Проте попри окремі неузгодження це виглядало вірогідно, незважаючи на фізичну відсутність підозрюваного це було значно краще, ніж ще дванадцять годин тому, коли нічого не було відомо й обговорювалася можливість пошуків якогось шаленця одержимого національно-релігійною манією. А тут усе конкретно, медіа можна говорити, що вони шукають підозрюваного, людину з іменем і прізвищем. Можна очікувати, що Будник попадеться якщо не нині, то завтра, будь-якої години.

Це щодо теорії. На практиці Шацьким аж тіпало. Він намагався переконати себе, що змішує роботу й приватне життя, що його неспокій якраз суто приватний, що це організм вимагає, аби він заплатив ціну за переїзд, за розлучення, за самотність, за всі зміни (усі, зрештою, на гірше) останніх місяців. Він намагався, але всередині скавулів, як гончак. Щось було не так.

Страшенно не хотів залишатися цього вечора сам. Раніше він спровадив Клару, яка тягла його на якусь рагульську дискотеку в ратуші, але тепер зателефонував до неї й сказав, що прийде пізніше. Доведеться її попередити, що він не продовжуватиме їхніх стосунків, треба якось упорядкувати своє життя.

8

Він ще забіг додому, переодягтися в джинси й спортивну сорочку, проте однаково почувався старим дідуганом, коли разом із Кларою входив до льоху сандомирської ратуші, ніби привів старшу доньку на вечірку. Із прокурорської практики він знав про існування пігулок ґвалту й метамфетаміну, але ніколи не зіштовхувався з молодіжним середовищем на практиці. Як відреагувати, коли якась малолітка запропонує, що зробить йому мінет? Чемно подякувати? Зателефонувати до поліції? Відвести до батьків? А якщо йому підсовуватимуть наркотики? Відразу пред’явити обвинувачення? Коли він опинився в невеликому, із низьким склепінням, цегляному льоху, у його голові вирувало безліч питань.

Приміщення було тісне, але мальовниче, на стелі висіла якась решітка з ланцюгами, у кутку уламок якоїсь статуї, може, звідси й походила назва клубу, «Лапідарій», не було сумніву, що це підземелля старого й солідного будинку. Людей було чимало, проте не настільки, аби не можна було проштовхатися до бару, Шацький узяв пиво для себе й для Клари, водночас роздивляючись товариство. Компанія його вразила. Жодних тобі ляльок Барбі, малоліток з наквецяними губами й голими цицьками, жодних прилизаних хлопчиків у блискучих сорочках, жодних тобі білих стрінгів, які мертвотно поблискували б при ультрафіолетових променях стробоскопу. Зрештою, не було ані стробоскопу, ані ультрафіолету. Ба більше, вікова група Шацького була досить значною, у декількох пар, де чоловіків торкнулися перші залисини, а жінок позначила перша сивина, що пробивалася з-під фарби, могли бути діти у віці наймолодших учасників вечірки.

Шацький спостерігав за Кларою, яка долучилася до групи знайомих. Усім було по стільки ж років, скільки і їй, десь двадцять шість — двадцять сім. Хтось розповів анекдота, усі вибухнули сміхом. Виглядали вони симпатично: хлопець, що скидався на сисадміна, в окулярах із круглою оправою, із поріділим світлим волоссям, двоє дівчат у джинсах, одна пласка й широкостегна, друга цицьката й худорлява, разом вони справляли кумедне враження. Ну, і Клара. У джинсах, бордовій блузці з трикутним вирізом, із волоссям, зібраним у кінський хвіст. Молода, вродлива, чи не найгарніша в цьому залі. Чому він вирішив, що вона дурненька Барбі? Тільки через те, що вона більш жіночна, ніж його колишня занедбана дружина, із якою він прожив останні п’ятнадцять років? Невже тепер будь-який прояв жіночності, туфлі на підборах, нафарбовані нігті видаватимуться йому вульгарними, невже його психіка настільки поруйнована після етапу ікеївських капців за 4,99, що валялися біля його ліжка відтоді, як «Ікея» з’явилася в Польщі?

Підійшов до компанії, усі дивилися на нього з доброзичливою цікавістю. Дивина, але Клара, здавалось, пишалася тим, що в їхньому товаристві опинився такий підтоптаний дядько.

— Боже, справжній прокурор, тепер і травки не покуриш, — пожартувала стегнаста, але пласка Юстина.

Обличчя Шацького перетворилося на кам’яну маску.

— Ви не покурите травки, оскільки не можете її мати. Закон про боротьбу з наркоманією, стаття шістдесят друга, абзац перший, передбачає кару позбавлення волі до трьох років для тих, хто зберігає наркотичні або психотропні засоби.

Компанія замовкла й дивилася невпевнено, Шацький зробив добрячий ковток пива. Люра, як і будь-яке розливне.

— Але ти не переймайся, я знаю кількох гарних адвокатів, може, їм навіть удасться влаштувати тебе в окремій камері на другу половину строку.

Усі вибухнули сміхом і розмова поточилася вільно. Клара почала щось розповідати про затвердження теми дисертації, Шацький був приголомшений, він навіть не знав, що вона закінчила якийсь університет, але чергова її фраза потонула у звуках музики. Шацький від здивування замалим не впустив своє пиво, і це здивування не полишало його до кінця вечірки, зрештою, найкращої, на якій він був. Виявилося, що в цій дірі слухали й виконували офігенну музику. Розігрів почався з добрячого панк-року, а потім перейшов до мелодійної стилістики «Iron Maiden», тоді ще два гурти (Шацький зрозумів, що обидва мали зв’язок із «Corruption», котрий, як виявилося, теж був із Сандомира), що теж виконували класний рок, без усяких там приспівів, репу й завивання на зразок «він та вона, yeah, baby».

Із кожною новою піснею людей дедалі прибувало, усі репетували голосніше й стрибали вище, під склепінням чимраз відчутніше скупчувалися ендорфіни, піт конденсувався на металевих решітках, це чимсь нагадувало стадні ігри, пригадувалися давні варшавські клуби, куди він бозна-коли ходив на концерти «Культу». Перший гурт був набагато цікавішим, подекуди нагадував «Soundgarden», іноді «Megadeath», але простіший, без наворотів. Але Шацькому натомість більше припав до смаку другий, який випромінював стрімку, свіжу енергію в стилі «Load/Reload» групи «Металіка». Співали польською, тексти були класні, усе в них було в сотні разів цікавіше й у тисячі разів самобутніше від усіх тих відморожених «зірок» на «Радіо-Зет».

Десь там нагорі вирує життя. Дорожна поліція перевіряє на мосту автомобілі, що виїжджають з міста, патрульні машини повільно їздять бічними вуличками із вимкненими «маячками», шукаючи невеличкого рудоволосого чоловіка. Єжи Шиллер стоїть у темній кухні, спостерігаючи за поліцейськими, які сидять у темно-синьому «Опелі-Вектра» біля його хвіртки. На ньому та сама сорочка із закасаними рукавами, спати йому зовсім не хочеться. Леон Вільчур дивиться на «Польсаті» третю серію «Чужого» й не курить, інспектор ніколи не курить удома. Барбара Соберай відбуває із чоловіком мляву розмову досвідченого подружжя, і хоча стосується вона такої важливої справи, як всиновлення, однаково зрозуміло, що це ні до чого не призведе. Суддя Марія Татарська читає в оригіналі «Таємний сад», переконуючи себе, наче вправляється в мові, та насправді їй хочеться знову це перечитати й ще раз поплакати від зворушення. Марія «Міся» Міщик відкушує шматок копченої ковбаси, її вже нудить від усіх тих солодощів, які стали фірмовим Місиним знаком, і дивиться на фото Будника в новинах «Польсату». Фотографію зроблено поліцією під час останнього допиту, Міщик думає собі, що політика — це в біса паскудна справа, якщо Будник виглядає таким виснаженим, просто тінь, а не та людина, яку вона пам’ятає віддавна, та ще й цей пластир на лобі. Подружжя Ройських спить спокійно, не усвідомлюючи, як небагато на світі пар, що після сорока років подружнього життя продовжують спати під однією ковдрою. За двісті двадцять кілометрів звідси, у варшавському районі Грохув, Марцін Ладонь — тієї самої миті, що й мільйони інших чотирнадцятилітніх підлітків, завзято мастурбує, думаючи про все, що завгодно, тільки не про екскурсію до Сандомира, яка чекає на нього наступного тижня. А Романові Мишинському знову сниться, як порцеляново-білий труп штивним кроком манекена переслідує його в стінах синагоги, а він нікуди не може втекти, бо скрізь наштовхується на стоси списаних кирилицею документів.

Десь там унизу прокурор Теодор Шацький невтомно кружляв у первісному ритмі рок-н-ролу. Тримаючись попід руки, вони витанцьовували із Кларою аж до втрати рівноваги, сп’янілі від пива й ендорфінів, каштанове волосся прилипло їй до спітнілого чола, обличчя блищало, блузка під пахвами була мокра від поту. Задихані, вони все ж відшукали в собі рештки сил, щоб прокричати приспів.