Розділ четвертий

— Пане Шиллере, я розумію, що Сандомир — невелике місто, але не таке вже й мале. Мабуть, тут трапляються розлучення, люди сходяться, починають нове життя. Я так розумію, що у вашій ситуації це не було б складно. Бездітні люди вільних професій. Вона взагалі могла надіслати йому документи поштою.

Шиллер зробив рукою невизначений жест, наче пояснюючи, що в цій ситуації стільки складних нюансів і словами цього не розтлумачиш. Шацький пригадав Будника, який нагадав йому Горлума. Для героя «Володаря перснів» ніщо не мало значення, лише його скарб. Що б він зробив, якби довідався, що цей скарб хтось забирає? Та ще й людина, чиї погляди вони, можливо, не раз висміювали разом з Елею в ліжку, чий пафос передражнювали. Може, вона для годиться скаржилася, що мусить до нього ходити, мовляв, він такий дивний тип, розумієш, такий собі мачо, і до того ж невіглас, але що зробиш, завдяки ньому можемо щось зробити для дітей. І раптом дізнається, що дружина не просиджувала в нього зі стражденним обличчям, розповідаючи про бідолашних діток, а спітніла, гарцювала на ньому, звивалася під ним, благала, аби він трахав її глибше й облизувала з губів його сперму.

Я йду від тебе. Прощавай. Ти був правий, слушно весь час передчуваючи, що я ніколи не буду твоєю до кінця. Я для тебе занадто хороша, так було завжди.

Досить, щоб убити? Звичайно.

— У понеділок я на неї чекав.

— Що таке?

— У Великодній понеділок вона мала прийти до мене й залишитися, у вівторок ми планували виїхати й ніколи більше не повертатися.

— Тобто це означає, що вона збиралася розповісти про вас чоловікові?

— Не знаю.

Мать твою! Шацький витягнув телефон і подзвонив до Вільчура, старий поліцейський відразу взяв трубку.

— Негайно хапайте Будника, і мені потрібен хтось для нагляду на Слонечну, до Єжи Шиллера. Треба зробити обшук, а потім очну ставку. Бігом!

Вільчур був професіоналом. Відказав «зрозумів» і поклав слухавку. Бізнесмен дивився приголомшено.

— Як це «обшук»? Адже я вам усе розповів, усе показав.

— Не будьте наївним, люди мені щодня показують і розповідають. Принаймні половина — це чиста туфта, побрехеньки й відверта брехня. А беручи до уваги ваші стосунки з потерпілою...

— Ельжбетою.

— ...я мав би крім обшуку наказати перекопати садок і заарештувати вас до моменту з’ясування всіх подробиць. Може, я так і вчиню.

— Мій адвокат...

— Ваш адвокат зможе написати скаргу, — гаркнув Шацький, у ньому зростала лють, якої він не міг погамувати. — Ви взагалі усвідомлюєте, що приховали надзвичайно важливі для слідства факти? Убито вашу коханку, а ви, маючи інформацію, яка може виявитися вирішальною, сидите й ані пари з вуст, бо про неї погано говоритимуть? Який ви громадянин і патріот, якщо вам начхати на справедливість, а це, нагадую, запорука могутності й існування Республіки Польща! Містечковий антисеміт та й годі, аж нудить від вас.

Єжи Шиллер схопився на ноги, на вродливому обличчі з’явилися червоні плями. Швидкими кроками рушив до Шацького, і коли прокурор уже був певен, що дійде до бійки, задзеленчав телефон. Вільчур. Усе зроблено, добре.

— Що?