Розділ четвертий

— Повідомте навколишні районні відділки, я віддам наказ про арешт, оголошу про розшук, складіть текст повідомлення й залагодьте через Кельце, щоб усе це якомога швидше опинилося в медіа. Справа свіжа, мужик не професіонал, а підстаркуватий чиновник, нам, щоправда, дістанеться у хвіст і в гриву, але все має вийти. Принаймні в нас є підозрюваний, а це вже щось, спробуємо продемонструвати це як успіх поліції.

— Це буде нелегко, — буркнула Соберай. — Медіа на це накинуться.

— Тим краще. Кричатимуть про це без угаву, будь-яка продавчиня знатиме Будника в обличчя раніше, ніж він зголодніє й зайде куди-небудь по хліб.

Шацький різко встав, у голові запаморочилося. Він інстинктивно схопив за руку Соберай, жінка глянула на нього з підозрою.

— Усе гаразд. До роботи, ми заповнимо документи в прокуратурі, ви приготуєте повідомлення, за півгодини зідзвонимося, за годину я хочу, щоб це з’явилося в стрічці новин на телебаченні.

Перш ніж вийти, він ще раз роззирнувся міщанською вітальнею Будників. Знову задзеленчав якийсь тривожний дзвіночок. Він почувався, як людина, що дивиться на два малюнки з десятьма відмінностями. Був переконаний, що тут щось не так, але сам не знав, що. Відступив на середину приміщення, поліцейські проминули його й вийшли. Соберай зупинилася у дверях.

— Ти давно тут була? — спитав Шацький.

— Хіба я знаю? Десь місяць тому, кілька хвилин, на каві.

— Щось змінилося?

— Тут постійно щось змінюється, тобто змінювалося. Еля щокілька місяців переставляла меблі, змінювала освітлення, додавала квіти й міняла фіранки, із тих самих речей створювала зовсім інше помешкання. Стверджувала, що воліє провести контрольовані зміни, аніж чекати, доки її душа збунтується й пошукає собі змін усупереч їй.

Шацький незмигно дивився на Соберай.

— Так, я розумію, як це тепер звучить.

— Але крім того, що приміщення виглядає по-іншому, змінився інтер’єр, нічого не бракує? Чого-небудь, що завжди було?

Якусь мить Бася уважно роззиралася.

— У проймі дверей на кухню завжди висіла така перекладина для підтягування, Гжесь на ній вправлявся. Але вона постійно випадала, певне, вони її нарешті викинули.

— Іще щось?

— Ні, мабуть, ні. А що?

Махнув рукою, що це неважливо, і разом вийшли з маленького будиночка на Кафедральній, просто в тінь велетенського із цієї перспективи костьола, гострі готичні форми виразно виділялися на тлі зоряного неба. У холі висіло фото Елі Будник десяти — або й п’ятнадцятирічної давності. Дуже гарна, дуже дівоча, вона, як то кажуть, випромінювала життя. І дуже фотогенічна, додав подумки Шацький, згадавши знімок на каміні в Шиллера.

7

Доходила дев’ята вечора. Баська Соберай нарешті пішла додому, ще раніше пішла начальниця, прокурор Теодор Шацький пригнічено сидів у кабінеті, прислухаючись до молодіжного гомону й приглушених звуків дискотеки — у клубі по той бік вулиці починався концерт. Йому було ніяково, впродовж кількох годин він фізично відчував занепокоєння, фізіологічний страх, позбавлений будь-якого реального джерела з боку якоїсь існуючої загрози. Цей страх просто був, розливався в усьому тілі — боялися плечі, шия, боялися внутрішні органи. Це могло би здаватися смішним, якби не було виснажливим і тривалим, немовби всім відомий короткий укол страху розтягнувся на години. Що довше він про це думав, то гірше почувався.