Розділ перший

Барбара кивнула головою, щоб труп накрили.

4

Такі діри мають свій плюс: скрізь близько. Відразу після дзвінка від начальниці Шацький, полегшено зітхнувши, залишив Клару й покинув однокімнатну квартирку, яку винаймав у кам’яниці на вулиці Длугоша. Маленька й занехаяна вуличка теж мала свою перевагу, а саме — розташування. У самому центрі, а на додачу звідси відкривався краєвид на Віслу й старовинну середню школу, засновану єзуїтами в XVII столітті. Шацький вийшов з будинку й сягнистими кроками дістався Ринку, ковзаючись на вологій бруківці. Повітря було ще по-зимовому чисте, проте відчувалося, що це останні такі деньки. Туман з кожним кроком рідішав, і Шацький сподівався, що цей день стане першим чудовим весняним днем. Він справді потребував у житті позитиву. Наприклад, сонячного тепла.

Перетнув абсолютно порожній Ринок, проминув будинок пошти, яка розташувалася в прегарній кам’яниці з підтінням і дійшов до Єврейської, здалеку помітивши поліцейські маячки. Ці блимавки якось навіть зворушили Шацького, така картина була частиною ритуалу. Телефонний дзвоник на світанку, коли виплутуєшся з теплих обіймів Вероніки, одягаєшся навпомацки в передпокої, а перед виходом цілуєш сплячу доню в теплий лобик. Поїздка столицею, у якій лише прокидається життя, гаснуть ліхтарі, нічні автобуси з’їжджаються до гаражів. Звична скептична посмішечка Кузнецова, потім труп, кава на площі Трьох Хрестів. І сутичка з вічно невдоволеною начальницею в прокуратурі. «Наші кабінети, здається, знаходяться в різних часових і просторових вимірах, пане прокуроре».

Його аж млоїло від цього смутку. Шацький проминув будівлю синагоги і, хапаючись за гілки, зійшов схилом. Рудоволосу святенницю Соберай він упізнав відразу. Та стояла потупившись, наче прийшла помолитися за упокій душі, а не вести слідство. Огрядний поліцейський поклав їй руку на плече, наче втішаючи її в скорботі. Як і припускав Шацький, місто, де костьолів було більше, ніж барів, явно болісно вплинуло на мешканців. Угледівши Шацького, Соберай так здивувалася, що навіть не встигла приховати зневагу на обличчі.

Теодор кивнув усім головою, підійшов до трупа й безцеремонно підняв поліетиленову плівку, якою була накрита жертва. Жінка. На око від сорока до п’ятдесяти. Кепсько порізана горлянка, інших ушкоджень не видно. На напад не схоже, швидше скидається на химерний злочин у стані афекту. Ну, нарешті нормальний труп. Він уже хотів було прикрити тіло, проте щось не давало йому спокою. Шацький двічі оглянув жертву від голови до п’ят, просканував зором місце злочину.

Відкинув поліетиленовий мішок, частина поліцейських знічено відвернулася. Аматори нещасні.

Він уже знав, що саме було не так. Білизна. Нереальна, небачена в природі білизна тіла жертви. Але не тільки це.

— Перепрошую, це моя знайома, — озвалася в нього за спиною Соберай.

— Це була ваша знайома, — буркнув Шацький. — Де техніки?

Тиша. Обернувся й глянув на огрядного поліцейського, голомозого, з пишними вусами. Як там його прозвали? Маршалок? Дуже дотепно.

— Де техніки? — повторив запитання Шацький.

— Марися зараз буде.

Усі тут називали один одного на ім’я. Самі дружбани, хай їм біс, містечкова секта.

— Викличте бригаду з Кельце, нехай захоплять своє причандалля. Перш ніж вони приїдуть, тіло прикрити, оточити територію в радіусі п’ятдесяти метрів, нікого не пропускати. Роззяв тримати якнайдалі. Де оперативний офіцер?

Маршалок підняв руку, втупившись у Шацького, мов той був інопланетянином, і водночас запитально поглядаючи на приголомшену Соберай.

— Чудово. Я розумію, що туман, темно й дулю з маком видко. Але всіх із цих будинків, — показав рукою на кам’яниці вздовж Єврейської, — і звідтіля теж, — кивнув у напрямку вілл по той бік рову, — треба допитати. Може, хтось страждає на безсоння, може, у когось проблеми із простатою, може, нам трапиться досконала господиня, яка готує суп перш ніж піти на роботу. Хтось міг щось бачити. Зрозуміло?

Маршалок кивнув головою. Тим часом Соберай отямилася, підійшла й зупинилася так близько, що Теодор відчував її подих. Як на жінку, вона була доволі висока, їхні очі перебували майже на одному рівні. «Сільські дівчата завжди нівроку», — подумав Шацький, спокійно очікуючи, що вона скаже.

— Перепрошую, то тепер ви займатиметеся цією справою?

— Ну.