Розділ перший

Замість родини — самотність. Замість кохання — самотність. Замість близькості — самотність. Криза, викликана жалюгідним, короткочасним, пустопорожнім романчиком із журналісткою Монікою Гжелькою, назавжди перекреслила його шлюб, скинула до прірви, з якої він не мав шансів вибратися. Вони ще якийсь час щось там імітували, начебто заради дитини, але все це було жалюгідним дотліванням. Теодор завжди думав, що саме він заслуговує на більше, а Вероніка не дає йому розвиватися. А проте не минуло й півроку від остаточного розриву, як вона почала зустрічатися з молодшим на рік перспективним адвокатом. Нещодавно колишня дружина сухо повідомила, що вони вирішили жити разом у нього у Ваврі, і що йому, Теодорові, мабуть, варто зустрітися з Томашем і побалакати з тим, хто відтепер виховуватиме його доньку.

Власне, він програв усе, що тільки можна. У нього нікого й нічого не було, крім того, Теодор із власної волі перетворився на вигнанця. Він не любив Сандомир, а Сандомир не любив його. Дзвінок до Клари, яку він місяць тому зняв у клубі, а тоді через три дні сплавив, бо на ранок вона не видавалася йому ані гарною, ані розумною чи хоча б цікавою, був просто актом відчаю й остаточним доказом його поразки.

Згасив сигарету й повернувся до монохромного світу. Проте лише на мить. За кілька секунд на його светрі з’явилися довгі червоні пазурі. Шацький заплющив очі, щоб приховати гнів, але не спромігся на грубість до дівчини, яку спершу звабив, а тепер ще й дав їй надію, наче між ними щось може бути.

Чемненько пішов до ліжка, щоб займатися нудним сексом. Клара звивалася під ним, ніби силкуючись подолати повну відсутність ніжності й уяви. Глянула на нього й, мабуть, помітила у виразі обличчя щось таке, що примусило її старатися ще дужче. Смикнулася й почала стогнати.

— О, так, трахай мене, я твоя, ввійди в мене глибоко.

Прокурор Теодор Шацький намагався втриматися, але не зміг і зареготав.

3

Жоден труп не виглядає добре, а деякі виглядають геть погано. Жінка, яка лежала в рові під середньовічними мурами Сандомира, належала якраз до другої категорії. Один з поліцейських милосердно прикривав наготу жертви, коли на місці злочину з’явився прокурор.

— Ще не накривай.

Поліцейський підняв голову.

— Дай спокій, я її ще із садочка знав, не можна їй так лежати.

— Я теж її знала, Пйотре. Зараз це справді неважливо.

Прокурор Барбара Соберай легенько відхилила безлисті гілки й сіла навпочіпки біля трупа. Сльози розмивали чітку картину. Їй доводилося не раз оглядати тіла вбитих, найчастіше витягнені з потрощених автомобілів на узбіччі окружної дороги, іноді це навіть були особи, яких вона раніше зустрічала. Проте вона ніколи не бачила мертвими тих, кого знала особисто. І вже точно серед них не було давньої подруги. Вона знала, може й краще за інших, що люди вчиняють злочини й стають їх жертвами. Але це... Це була якась маячня.

Кахикнула, щоб прочистити горло.

— Гжесек уже знає?

— Я гадав, що ти йому скажеш. Ти ж знаєш...

Барбара глянула на нього і вже збиралася вибухнути, але зрозуміла, що Маршалок, як називали цього поліцейського в Сандомирі, мав рацію. Вона багато років була другом щасливої родини Будників — Ельжбети й Гжегожа. Колись навіть кружляли плітки, що якби Еля свого часу не повернулася із Кракова, хтозна, як би воно склалося, бо дехто вже й оголошення в костьолі чув. Давно й неправда, але факт залишався фактом: якщо хтось і повинен повідомити Гжесека, то лише вона. На жаль.

Барбара зітхнула. Це не був нещасний випадок, побиття, напад чи зґвалтування, скоєне п’яними бандюками. Хтось мусив добряче поморочитися, щоб убити Елю, а потім роздягти догола й покласти в цих кущах. І ще оце... Барбара Соберай намагалася не дивитися, але ніяк не могла відвести очей від пошматованої шиї жертви. Поперерізувана впоперек горлянка нагадувала зябра, вузенькі листки шкіри, між якими видніли вени, гортань і стравохід. Обличчя над цією жахливою раною було на диво спокійне, навіть усміхнене, у поєднанні з незвичайною, гіпсовою білизною шкіри справляло враження нереальності, скульптурності. Барбара подумала, що може, хтось убив Ельжбету сплячою, або коли та була непритомна. Схопилася за цю думку, їй справді хотілося в це вірити.

Маршалок підійшов до неї й поклав руку на плече.

— Мені дуже шкода, Басю.