Розділ перший

Шацький здивовано глянув на старого поліцейського.

— Звідки вам відомо, що це знаряддя вбивства?

— Припускаю. Якщо під одним кущем знаходимо труп із розпанаханою горлянкою, а під іншим — гостру, мов самурайський меч, бритву, між ними може існувати якийсь зв’язок.

«Бритва» то було вдале слово для ножа, що його Вирлоокий саме вкладав до нової торбинки, цього разу дуже обережно. Ніж мав прямокутний, блискучий, мов дзеркало, клинок без гострого кінця й жодної кривизни на лінії вістря. Руків’я з темного дерева було, на противагу лезу, надзвичайно невеличке й абсолютно не пасувало. Зате саме лезо було солідне, біля тридцяти сантиметрів завдовжки й десять завширшки. Справдешня бритва, бритва, якою міг би голитися велетень із пикою, завбільшки з автобус. І клинок, і руків’я, принаймні на перший погляд, були позбавлені будь-яких оздоблень. Це не була колекціонерська цяцька, а знаряддя. Можливо, знаряддя злочину, та передусім знаряддя, яке явно мало певне застосування. І ним було явно не гоління ніг п’ятдесятирічної жінки.

— Дактилоскопія, мікросліди, кров, виділення, матеріал ДНК, хімія, — перелічив Шацький. — Настільки швидко, наскільки можливо. А нині мені потрібні докладні знімки цього ножика.

Простягнув Вирлоокому свою візитівку. Той сховав її до кишені, із острахом позираючи на здоровенну бритву.

Вільчур знову відірвав фільтр від сигарети.

— Мені це не подобається, — прокоментував він. — Занадто награне.

7

Прокуророві Теодорові Шацькому не щастило з начальницями. Попередня була справжньою бездушною бюрократичною сукою, до того ж вродливою, неначе викопаний з-під снігу труп. Сидячи в її кабінеті, просякаючи тютюновим димом, він невимовно страждав, бо Яніна Хорко намагалася демонструвати йому те, чого була цілковито позбавлена, а саме жіночність. Тоді Шацькому здавалося, що гірше бути не може. Проте злостива доля невдовзі переконала його в протилежному.

— Ну, будь ласка, скуштуйте, — Марія Міщик, яку всі підлеглі й вона сама звали Місею, так-от, ця Міся тицьнула Теодорові під ніс таріль із печивом, яке складалося із чогось, схожого на терте тісто, бісквіта і, здається, безе.

Начальниця широко всміхнулася до Шацького.

— Під безе я поклала тонкий шар сливового повидла. У мене ще залишилося з осені. Ну ж бо, пригощайтесь.

Шацькому зовсім не хотілося солодкого, але щира усмішка Місі діяла на нього, наче погляд кобри. Позбавлена розумового контролю рука сягнула по солодке, згідно волі жінки взяла шматок і запхнула його Шацькому до рота. Теодор криво всміхнувся, всіюючи крихтами костюм.

— Ну, добре, Басю, розкажи нам, у чому справа, — озвалася Міщик, відсуваючи таріль.

Соберай штивно сиділа на шкіряному дивані, від Шацького, який вмостився у кріслі від гарнітуру, її відокремлював скляний столик. Якщо Міщик збиралася створити у своєму кабінеті атмосферу домашнього затишку, беручи за зразок пересічне умеблювання квартир у польських багатоповерхівках, то їй це явно вдалося.

— Мені б хотілося зрозуміти, — Соберай не вдалося чи не хотілося приховати претензії в голосі, — чому після семи років власних розслідувань у нашій прокуратурі мене відсторонюють від убивства Елі. І я хочу знати, чому слідство має вести пан Теодор, чиїх досягнень я аж ніяк не заперечую, але ж він ще не знає міста і його особливостей. І я хочу сказати, що мені було прикро довідатися про таке. Ти могла б мене принаймні попередити, Місю.

На обличчі Міщик вимальовувалася явна материнська турбота. Воно променіло таким теплом і розумінням, що Шацькому почав вчуватися запах їдальні в дитсадочку. Він у безпеці, пані вихователька напевне вирішить цю проблему так, аби ніхто не образився. А потім приголубить обох.

— Звичайно, я розумію, Басю, пробач. Та коли я довідалася про Елю, то мусила діяти швидко. За звичайних обставин ця справа чекала б на тебе. Але у нас незвичайні обставини. Еля була твоєю близькою подругою, Гжегож теж був із тобою пов’язаний. Ти з ними дружила, зустрічалася. Будь-який адвокат міг би використати це проти нас.

Соберай прикусила губу.