Розділ «Частина четверта»

— Скарлет, перш ніж оповідати вам про містера О’Гару — а я хочу оповісти вам усе, поки доїдем додому,— мені хотілося б дещо поспитати у вас. Ви ж тепер, я так гадаю, старша в сім’ї.

— А про що йдеться, Вілле?

Він на хвильку подививсь на неї своїм лагідним спокійним поглядом.

— Мені просто хотілося, щоб ви дали згоду на моє одруження зі Сьюлін.

Скарлет аж схопилася руками за сидіння: від подиву вона так хильнулась назад, що трохи не впала. Одруження зі Сьюлін! Їй навіть і на думку не спадало, що хтось може пошлюбити Сьюлін після того, як вона, Скарлет, відбила у неї Френка Кеннеді. Та кому потрібна ця Сьюлін?

— Боже милий, Вілле!

— Отже, ви не проти?

— Проти? Ні, але... Ну, ти мене й вразив, Вілле. То це ти одружуєшся зі Сьюлін? А я ж була певна, що ти накидаєш оком на Керрін.

Він, не відводячи погляду від коня, легенько шмагонув його віжками. Обличчя Вілла не ворухнулось, проте Скарлет здалося, що він ледь чутно зітхнув.

— Може, й було щось таке,— сказав він.

— То що, вона дала тобі од коша?

— Я ніколи її не питав.

— Ну й дурний, коли так. Спитай її, Вілле. Вона варта двох Сьюлін!

— Ви, Скарлет, не знаєте багато чого, що сталося в Тарі. В останні місяці ви не дуже приділяли нам своєї уваги.

— Цебто я, я? — спалахнула Скарлет.— А чим, на твою думку, я була заклопотана в Атланті? Роз’їжджала в кареті четвериком і ходила по балах? Хіба це не я посилала вам гроші щомісяця? Хіба це не за мої гроші сплатили податок, полагодили дах, купили новий плуг і мулів? Хіба...

— Не треба так злоститись і показувати свою ірландську вдачу,— незворушно урвав її Вілл.— Я краще, ніж хто, знаю, скільки ви зробили: ви за двох чоловіків упоралися.

Дещо злагіднівши, вона спитала:

— Тоді що ж ти маєш на думці?

— Бачте, ви зберегли нам дах над головою і подбали, щоб харчів у нас не забракло, це правда, але ви не дуже задумувались над тим, що діється в душах у тих, хто мешкає в Тарі. Я не ганю вас, Скарлет. Така вже ваша натура. Вас ніколи не цікавило, що у когось там на серці. Але я хочу сказати інше: я ніколи й не пробував освідчитись міс Керрін, бо знав, що це ні до чого. Вона ставиться до мене, як менша сестричка, і щира зі мною, як ні з ким на світі. Однак вона досі не отямилася після втрати того її хлопця, і ніколи вже не отямиться. І можу зразу сказати вам, що вона збирається піти в монастир у Чарлстоні.

— Ти що, жартуєш?