Розділ «Частина четверта»

— Я й не думав, щоб ви могли так знітитись, Скарлет. Ви мене розчаровуєте: я сподівався, що ви розсудлива особа. Невже у вашій душі ще знаходиться місце для скромності? Боюся, що я не джентльмен, коли міг згадати отак прямо про ваш стан. Та й справді, який з мене джентльмен, якщо, побачивши вагітну жінку, я навіть про людське око не розгублююсь. Для мене це природна річ — розмовляти з жінкою в такому стані й не відводити очей ні на землю, ні в небо чи й взагалі у космос, аби тільки не дивитись на її талію, при цьому нишком таки позираючи на неї: це, на мою думку, якраз і була б непристойність. І чому б я мав удавати розгубленого? Адже це цілком природний стан для жінки. Європейці щодо цього набагато розумніші за нас. Вони ще й вітають майбутніх матерів і бажають їм щасливо розродитися. Я б так далеко не заходив, але все одно їхня поведінка значно розважливіша, ніж наше вдавання, ніби ми нічого не бачимо. Це природний стан, і жінки повинні цим пишатися, а не ховатись за чотирма стінами, мов злочинниці.

— Пишатися! — здушеним голосом скрикнула Скарлет.— Пишатися... пхе!

— А хіба ви не пишаєтесь тим, що у вас буде дитина?

— Та боже мій,— ні! Я... я не терплю дітей!

— Ви маєте на увазі — дітей від Френка?

— Та ні, від будь-кого.

На хвильку їй знов зробилося млосно, що вона й цей раз прохопилася не тим словом, але голос його звучав усе так само рівно, наче він нічого не помітив.

— Тоді ми з вами в цьому не сходимось. Бо я люблю дітей.

— Ви любите? — вигукнула Скарлет, підводячи на нього погляд: вражена його словами, вона навіть забула про свою млість.— Ну й брехун же ви!

— Я люблю немовлят і малих дітей, поки вони не підросли й не навчилися думати, як дорослі, і брехати, й обманювати, й чинити підлоту, як дорослі. Це для вас не може бути новиною. Ви ж знаєте, що я дуже люблю Вейда Гемптона, хоч він росте не таким, яким мав би рости.

А й правда, подумала Скарлет, раптом здивувавшись подумки. Він наче й справді залюбки грався з Вейдом, часто приносив малому подарунки.

— Тепер, коли ми вже порушили цю прикру тему і ви зізналися, що в не дуже далекому майбутньому сподіваєтесь мати дитину, я скажу вам те, що збираюся кілька тижнів сказати. Це дві речі. По-перше, самій вам їздити небезпечно. Ви це знаєте і вас неодноразово перед цим перестерігали. Якщо вам особисто байдуже, що вас можуть згвалтувати, ви повинні бодай подумати, до чого це призведе. Через свою затятість ви можете вскочити в таку халепу, коли вашим галантним співгородянам доведеться помститися за вас, повісивши двох-трьох чорнюків. Внаслідок цього янкі напосядуть на ваших захисників і комусь із них, безперечно, накинуть зашморга на шию. Вам ніколи не спадало на думку, що місцеві дами недолюблюють вас, між іншим, саме тому, що через вашу поведінку їхнім синам або чоловікам можуть скрутити в’язи? І крім того: якщо ку-клукс-клан і далі торгатиме негрів, янкі візьмуть Атланту в такі лещата, що Шерман видасться вам янголом. Я знаю, що кажу, бо у мене близькі стосунки з янкі. Як не прикро зізнатись, але вони залічують мене до своїх і переді мною не криються. Вони мають намір викоренити ку-клукс-клан, навіть якщо для цього треба буде знову спалити все місто й повісити кожного чоловіка віком понад десять років. Це й вам, Скарлет, заподіє шкоди. Ви можете зазнати збитків. Коли прерія займеться вогнем, пожежа так легко не загасне. Конфіскація нерухомості, підвищення податків, штрафи на підозрюваних чоловіків — пропонуються усі ці заходи. Ку-клукс...

— А ви знаєте кого-небудь з куклукскланівців? Скажімо, Томмі Велберн або Г’ю, вони...?

Рет нетерпляче пересмикнув плечима.

— Звідки мені це знати? Я відступник, перекинчик, пристібай. Як я можу такі речі знати? Я знаю тільки, на кого янкі мають підозру, і досить цим людям схибити хоч одним кроком, як вони вважай що в зашморгу. Про вас, то хоч би й усіх ваших сусідів повісили, я знаю, але втратити свої тартаки вам би все-таки не хотілося. З упертого виразу вашого обличчя я бачу, що ви мені не вірите, і мої слова падають на кам’янистий грунт. Тож я лиш одне скажу вам: тримайте пістолета завжди напохваті... а я, поки буду в місті, якось уриватиму часину супроводити вас у ваших роз’їздах.

— Рете, то це ви справді... Це ви, щоб оберегти мене...

— Атож, моя люба, моє хвалене лицарство вимагає, щоб я оберігав вас.— У чорних очах у нього зблиснули глузливі вогники, і серйозності мов і не було на його обличчі.— Чому саме? А тому, що я глибоко закоханий у вас, місіс Кеннеді. Так, я мовчки тужив за вами, жадав вас і обожнював з відстані, але бувши високодостойною людиною, як і містер Ешлі Вілкс, таївся з цим від вас. Ви, на жаль, Френкова дружина, і честь не дозволяла мені розкритися вам у своїх почуттях. Але навіть містера Вілкса честь іноді підводить, отож так і мене зараз моя честь підвела, і я відкриваю вам свою потаємну пристрасть і своє...

— Ой, облиште, ради Бога! — урвала його Скарлет, дратуючись, як завжди, коли він виставляв її за самозакохану дурочку, та й не хотілося їй, щоб Рет розводився про Ешлі та його честь.— А що по-друге ви хотіли сказати?

— Що?! Ви не даєте мені договорити, коли я тільки-но почав розкривати перед вами своє закохане, але зранене серце? Та нехай уже, а по-друге, я хотів сказати вам таке.— Глузливі вогники знову погасли в його очах, і лице потемніло й посерйознішало.— Я хочу, щоб ви щось зробили з цим конем. Він упертюх і губи в нього загрубли, мов залізо. Вам важко правити ним, правда? Так ось, якщо коня понесе, ви нізащо його не стримаєте. А якщо він скине вас у канаву, загине й ваше немовля, і ви самі. Вам треба дістати для нього важче вудило, а як ні, то дозвольте я заміню його на лагіднішого коня з чутливішими губами.

Вона підвела погляд на його чисто виголене обличчя, за яким нічого не можна було прочитати, і раптом усе її роздратування вгамувалося, як раніше зникло збентеження, коли вони заговорили про її вагітність. Він був такий добрий до неї хвилину тому, так уміло розвіяв її ніяковість, коли вона, здавалося, ось-ось мала провалитися крізь землю від сорому. А тепер виявив ще більшу добрість, подумавши про її коня. Хвиля вдячності затопила Скарлет, і з’явилася думка: чом він не завжди такий?