Розділ «Частина четверта»

— Я ще ніколи не чув, щоб глибоку істину було викладено так стисло,— зазначив він.— Мамка — мудра стара і одна з тих небагатьох, чию повагу й зичливість я хотів би завоювати. Але, оскільки я мул, то навряд чи дочекаюся від неї і одного, й другого. Вона не схотіла взяти навіть десятидоларової монети, що я намагався тицьнути їй у своєму пошлюбному запалі. Рідко траплялися мені люди, серця яким не можна було б розтопити золотом. Однак Мамка тільки глянула мені в очі, подякувала й сказала, що вона не вільновідпущениця і моїх грошей не потребує.

— Але чого вона так розпалилася? Чого всі вони розквокталися, мов кури, про мене? Це моя особиста справа, з ким я одружуюсь і як часто. Я ніколи не пхала носа до чужих справ. Тож чого вони до моїх пхають носа?

— Моя крихітко, світ вибачливий до всіх, тільки не до тих, хто заклопотаний виключно своїми справами. Але чому ти зняла крик, як ошпарена кицька? Ти ж не раз казала, що тобі байдуже, якої хто про тебе думки. Ну то й доведи це. Ти досить часто давала приводи для пересудів про себе у дрібних справах, отож нема чого дивуватись пліткам, якщо справа така поважна. Ти ж знала, що без них не обійдеться, коли виходила заміж за такого лотра, як я. Якби я був негідник без роду-племені й без грошей, ніхто б так дуже й не казився через мене. Але негідник, коли йому поталанило розбагатіти — це вже річ, звичайно, непрощенна.

— Ти хоч би коли-небудь посерйознішав!

— Я цілком серйозна кажу. Доброчестивим людям завжди прикро, коли котрийсь недоброчестивець, як-от я, домагається успіху в житті. Та кинь лихом об землю, Скарлет,— хіба ж не сказала ти якось, що хочеш мати купу грошей головним чином для того, щоб послати під три чорти всіх на світі? Оце ж тепер ти й маєш таку нагоду.

— Але саме тебе першого я й хотіла послати під три чорти,— відказала Скарлет і залилася сміхом.

— І ти ще й досі маєш таке бажання?

— Маю, тільки вже рідше, ніж колись.

— То можеш казати це мені щоразу, коли тобі закортить.

— Зараз мені щось не дуже кортить тебе туди посилати,— промовила Скарлет і, нахилившись, недбало цмокнула чоловіка. Його темні очі прудко пробігли її обличчям, немов сподіваючись побачити там щось; не знайшовши цього, він рвучко засміявся.

— Забудь про Атланту. Забудь про цих старих пліткарок. Я привіз тебе до Нового Орлеана розважитись і хочу, щоб тебе тепер ніщо інше не цікавило, крім розваг.