Дорога

— Та ні, все гаразд.

— Як тільки у нас закінчаться продукти, у тебе буде більше часу все гарненько обміркувати.

Син промовчав. Сиділи, їли. Хлопчик обернувся назад, на дорогу. Згодом сказав:

— Знаю. Але я буду згадувати це інакше, ніж ти.

— Швидше за все.

— Я ж не сказав, що ти був не правий.

— Хоча і подумав?

— Ні-і-і.

— Та нехай. Хіба зустрінеш щось добре на дорозі?! У такі-то часи…

— Не насміхайся над ним.

— Гаразд.

— Він ж скоро помре.

— Так, я знаю.

— Підемо далі? Можна?

— Так, звичайно. Пішли

Вночі прокинувся — знову кашель. Кашляв довго, поки не заболіло в грудях. Нахилився до вогню, і подув на вугілля, підклав гілок. А потім встав і пішов у ліс, але не дуже далеко, щоб не втратити з поля зору слабкий відблиск багаття. Став на коліна в купі сухого листя і попелу, кутаючись у ковдру, через деякий час кашель вгамувався. Подумав: Як він там, старий? Подивився на вогнище, що видніється крізь частокіл чорних дерев. Добре б хлопчик заснув. Так і сидів, упершись руками в коліна, хрипко дихаючи. Сказав: Я скоро помру. Навчи мене, як це краще зробити.

Весь наступний день провели в дорозі. Йшли, поки не стало зовсім темно. Не міг відшукати захищене місце, щоб розпалити багаття. Дістав плитку з візка — щось вона дуже вже легка. Сів і повернув вентиль. Виявилося, він вже відкритий. Покрутив маленький важіль на горілці. Нічого. Нахилився і послухав. Повертав обидва вентилі то по черзі, то одночасно. Балончик — порожній. Сидів навпочіпки, зчепивши обидві руки ніби в кулак і впершись у нього чолом, очі закриті. Потім підняв голову і просто сидів, вдивляючись у темніючий ліс.

З'їли холодну вечерю: кукурудзяний коржик, боби і сосиски з банки. Хлопчик запитав, як могло вийти, що балончик так швидко спорожнів. Відповів, що, мовляв, спорожнів, і все.

— Ти ж казав, що газу нам вистачить на кілька тижнів.

— Говорив.