Розділ 5 Три події

Вона була нажахана. Вона не могла в це повірити. Вона намагалася воскресити колишню зачарованість, яка ще досі жевріла в ній. Вона намагалася мріяти, відчуваючи той колишній трем і шаріючись. Та не прийшов до неї ні трем, ані рум’янець. Її темноволосий залицяльник — чому її ніколи не бентежило, що його очі так схожі на коров’ячі? — втомлював її. Так, він її втомлював. Одного вечора вона навіть позіхнула в самому розпалі однієї з його вишуканих промов. У ньому не було нічого, крім здатності до цих промов. До того вміння більше не було що додати.

Їй було так соромно, що вона ледь не занедужала. Всі гадали, що вона так побивається через розрив стосунків, і жаліли її. Тітки, які більше знали про цю ситуацію, були розчаровані й засуджували Емілі.

— Легковажна. Легковажна, як і всі Стари, — з гіркотою проказувала тітка Елізабет.

Емілі не мала сил оборонятися. Вона вірила, що ці докори заслужені. Мабуть, вона справді легковажна. Ну певно, що так. А як інакше, коли таке жарке полум’я так швидко перетворилося на згарище, повне попелу? Не лишилося жодної іскри, жодного романтичного спогаду. Емілі знайшла у своєму щоденнику уривок «кохання, про яке мріють поети» і почала знавісніло замальовувати його чорнилом.

Вона справді дуже довго страждала через це. Невже її душа не мала жодної глибини? Може, вона справді поверхневе створіння, в якого навіть любов схожа на зернину, що впала на неродючий ґрунт, як у безсмертній притчі? Вона знала, що інші дівчата часто вступають у такі дурні і бурхливі стосунки «на декілька днів», проте ніколи й не уявляла, що й вона стане однією з них, що вона взагалі може такою бути. Бути збитою з ніг привабливим обличчям, мелодійним голосом, глибокими темними очима і трюком з милими розмовами! У глибині душі Емілі почувалася так, ніби її вчинок був непростимим проступком, і весь рід Мурреїв ніколи не зможе від нього відбілитись.

Як на зло, колишній кавалер за шість місяців побрався з дівчиною зі Шрусбері. Не те щоб Емілі хвилювало, наскільки скоро і з ким він одружився. Але це означало, що його пристрасть також була поверхневою, і це робило її приниження ще відчутнішим і ще дурнішим. Ендрю Муррей також втішився дуже скоро. Перрі Міллер не впадав у відчай. Тедді забув її. Невже вона справді не здатна на глибокі і тривалі стосунки з хлопцями? Хоча, крім усіх названих, був іще Дін. Але навіть Дін щозими їхав від неї й полишав її на інших залицяльників.

— Чи я справді до мозку кісток поверхнева? — дедалі частіше запитувала себе бідолашна Емілі.

Вона з таємною втіхою знову взялася за своє перо. Але ще тривалий час кохання у її новелах мало гіркий присмак цинізму та мізантропії.