Задача трьох тіл

    Е віднесла продукти на кухню. Потім, виглянувши у двері, сказала:

    - Сяо Ван, я відлучуся - ненадовго, тільки овочі замочу. - (Як, проте, легко і просто вона перейшла на довірливий тон, звернувшись до Вану "Сяо", немов старший друг до молодшого!) - В наші дні в овочах стільки пестицидів, що я не даю їх дітям, не вимочивши в воді хоча б години дві. Чому б тобі поки не заглянути в кімнату Дундун?

    Її пропозиція, зроблена наче ненароком, збентежила Вана - значить, вона здогадалася про справжню причину його візиту! Господиня будинку не стала чекати його реакції, повернулася і пішла назад в кухню. Вона вчинила так навмисно, щоб не бачити, як він червоніє. Ван був вдячний їй за тактовність.

    Він пройшов повз бігаючих дітлахів туди, куди вказала Е. Постояв перед зачиненими дверима, охоплений дивним почуттям... Йому здавалося, ніби він повернувся в свою наповнену мріями юність. З глибини свідомості піднявся щемливий смуток, тендітний і чистий, як роса, що ледве помітно виблискувала рожевим у світлі ранкової зорі...

    Він обережно штовхнув двері... Перша несподіванка: кімнату наповнював запах лісу. Таке враження, ніби він потрапив в хатину єгеря. На стінах замість шпалер смужки кори; табуретами служили три простих пеньки; письмовий стіл був утворений з трьох пеньків побільше, складених разом... А ось і ліжко з матрацом, набитим пушицею, тією самою, якою селяни в холодному Північному Китаї набивають взуття, щоб менше мерзли ноги[25]. Вся обстановка була простою і нехитрою, ніяких прикрас, ніяких затишних дрібничок. Ян Дун заробляла багато, і могла би купити собі будинок в якомусь елітному житловому районі, але вважала за краще жити тут, з матір'ю.

    Ван підійшов до столу - його оздоблення теж відрізнялося простотою; ніщо не натякало ні на стать людини, яка користувалася столом, ні на її наукові інтереси. Якщо навіть колись тут і були такі характерні штучки, то їх прибрали. Погляд Вана впав на чорно-білу фотографію в дерев'яній рамці - портрет матері з дочкою. На знімку Е Веньцзе сиділа навпочіпки поруч із зовсім ще маленькою Ян Дун, так що вони вийшли приблизно однакові на зріст. Їх волосся розкидало сильним поривом вітру, довгі пасма переплуталися між собою. Фон у фотографії був незвичайний: небо виднілося крізь сітку, підтримувану масивною сталевою конструкцією. Ван вирішив, що це, скоріш за все, параболічна антена, така величезна, що її краї виходили за кадр.

    Очі у Ян Дун були величезні, перелякані, і у Вана болісно стислося серце. Здавалося, дівчинка боялася світу за межами фотографії.

    Потім його увагу привернув до себе товстий альбом, що лежав скраю на столі. Ван не міг второпати, з якого матеріалу він виготовлений, поки не розібрав напис на обкладинці, зроблений нетвердим дитячим почерком: "берестяний альбом Ян Дун". Слово "берестяний" було написано буквами стандарту піньїнь, а не ієрогліфами. Роки перетворили бересту з сріблястої у тьмяно-жовту. Ван потягнувся до альбому, доторкнувся, почекав... і прибрав руку.

    - Можна-можна, - пролунало від дверей. - У ньому малюнки, які Дундун малювала в дитинстві.

    Ван взяв альбом і почав дбайливо перегортати. Е проставила дати під кожним малюнком - точно так, як зробила це для Наньнань.

    Судячи з написів, Ян Дун намалювала ці картинки, коли їй було три роки. Нормальні діти в цьому віці здатні досить чітко зображати людей і предмети, але малюнки Ян Дун залишалися мішаниною випадкових ліній. Вони здалися Вану повними гніву і відчаю, породжених спрагою художниці виразити себе - спрагою, що залишилася невдоволеною. Безумовно, це були не ті почуття, яких очікуєш від такої маленької дитини.

    Е повільно, не відриваючи очей від альбому, тихо опустилася на краєчок ліжка. Тут, на цьому ліжку, заснула вічним сном її дочка. Ван присів поруч. Ще ніколи в житті йому так не хотілося взяти на себе частину чужого болю.

    Е забрала у нього берестяний альбом і притиснула до грудей.

    - Це я винна, - тихо сказала вона. - Я була поганою матір'ю і поганою вчителькою. Не брала до уваги, що Дундун ще зовсім маленька, і занадто рано познайомила її з дуже складними абстрактними матеріями. Коли вона вперше висловила інтерес до теоретичної фізики, я сказала їй, що це поприще не для жінок. Вона заперечила: "А мадам Кюрі?" Я відповіла, що мадам Кюрі так ніколи і не була визнана видатним вченим. Вважається, що вона домоглася успіху завдяки наполегливості і наполегливій праці, але не будь її, те ж саме зробив би хтось інший. По суті, У Цзяньсун досягла більшого, ніж мадам Кюрі [26]. Але як би там не було, теоретична фізика не для жінок.

    Дундун не заперечила, але пізніше я виявила, що вона дійсно не така, як усі. Наприклад, пояснюю я їй якусь формулу. Інша дитина сказав би: "Яка складна!" А вона говорила: "Яка витончена, яка гарна!", І обличчя в неї було таке, наче вона дивиться на рідкісну польову квітку.

    Після її батька залишилося досить багато платівок. Вона переслухала їх усі, потім вибрала одну, з музикою Баха, і крутила її постійно, як зачарована. Скажіть, хіба така музика повинна подобатися дітям?! Спочатку я подумала, що це просто випадковість, але коли я запитала, які почуття викликає в неї музика Баха, вона відповіла, що їй здається, ніби якийсь гігант будує величезний будинок, кладучи цеглинку за цеглинкою, і коли п'єса закінчується, будівля стоїть у всій красі...

    - Ви були чудовою вчителькою! - Заперечив Ван.

    - Ні. Я не впоралася. Світ Дундун був занадто обмежений, її займали лише абстрактні теорії, відірвані від життя. Тому, коли вони виявилися неспроможні осягнути його, їй ні для чого стало жити.

    - Не можу з вами погодитися, професор Е. В наші дні відбуваються такі події, яких ми раніше і уявити собі не могли. Це виклик усім нашим уявленням про природу світу, і Ян Дун не єдина, хто спіткнувся на цьому шляху.

    - Але вона була жінка. А жінка повинна бути як вода, здатна обійти будь-яку перешкоду або пробитися крізь неї.