Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Бадді спробував відчинити дверцята, але їх заклинило.

Хрипко відсапуючись, він кинувся в порожнечу, де раніше було вітрове скло…

…а там вже чекала Крістіна.

Вона стояла за сорок ярдів, обличчям до нього в кінці довгого навскісного гальмівного шляху. Розкотистий гуркіт її двигуна викликав у пам’яті повільне важке дихання якоїсь гігантської тварини.

Бадді облизнув губи. Щось у лівому боку смикало й кололо з кожним вдихом. Там щось теж зламане. Ребра.

Двигун Крістіни розганявся і притихав; розганявся і притихав. До Бадді, наче в якомусь нічному жахітті божевільного, долинали слабкі звуки музики — Елвіс Преслі співав «Тюремний рок».

Помаранчево-рожеві цятки світла на снігу. Розкотистий свист вогню. Зараз рвоне. Зараз…

І рвонуло. Бензобак «камаро» розірвався з глухим бухканням. Бадді відчув, як його в спину штовхає груба рука, і вилетів у повітря та приземлився в сніг, вдарившись пораненим боком. Його куртка була охоплена полум’ям. Крехчучи, він перевертався в снігу, щоб загасити на собі вогонь. Потім спробував звестися на коліна. «Камаро» позаду нього палахкотів у темряві поховальним багаттям.

Двигун Крістіни ревів і затихав, ревів і затихав, тепер уже швидше, наполегливіше.

Бадді насилу спромігся зіп’ятися навкарачки. Він зиркав на «плімут» Каннінґема крізь мокру від поту плутанину волосся, що лізло йому в очі. Капот пом’явся, коли «плімут» влетів у шлагбаум, і з радіатора скрапувала суміш води та антифризу, яка парувала на снігу, неначе свіжі сліди звіра.

Бадді знову облизнув губи. Сухі, як шкіра ящірки. Спині було жарко, так, ніби він дістав помірно важкий сонячний опік; він чув запах підсмаленої тканини, але від надміру шоку не усвідомлював, що і його парка, і сорочка та футболка під нею згоріли.

— Слухай, — мовив він, не усвідомлюючи, що говорить. — Слухай, ну…

Двигун Крістіни загарчав, і вона кинулася на нього, вихляючи заднім краєм, поки її шини розсипали цукрову пудру снігу. Пом’ятий капот роззявив застиглу пащу.

Бадді чекав, стоячи навкарачки й опираючись нездоланному бажанню скочити на ноги й дати драла, опираючись (наскільки це було можливо) шаленій паніці, що рвала на клапті його самоконтроль. У машині — ні душі. Людина з багатшою уявою, ніж у Бадді, уже, імовірно, збожеволіла б.

Останньої секунди він перекотився ліворуч і пронизливо закричав, коли поламані кінці кістки в його нозі торкнулися один одного та зазнали тертя. Щось кулею промчало повз нього буквально за кілька дюймів, в обличчя йому вдарив огидний сморід вихлопу, а тоді сніг забарвився в червоний колір, бо спалахнули габаритні задні вогні Крістіни.

Вона розвернулася, буксуючи в снігу, і кинулася на нього знову.

— Ні! — заволав Бадді. Біль списом прохромив йому груди. — Ні! Ні! Н…

Він стрибнув, бо гору взяли сліпі рефлекси, і цього разу куля промчала вже значно ближче, здерши шкіру з одного черевика. Ліва ступня миттю перестала відчуватися. Бадді, немов божевільний, розвернувся навкарачки, схожий на малюка, що бавиться на дні народження в «Я — свідок». Кров, що стікала з його рота, змішувалася зі шмарклями, які лилися вже з носа; одне з поламаних ребер пробило легеню. Кров юшила по щоці з дірки в голові на тому місці, де було вухо. З носа випомповувалася пара. Дихав він зі свистом, уривчасто.

Крістіна зупинилася.

Біла пара сочилася з її вихлопної труби; хурчав і пульсував двигун. Вітрове скло було непроникно-чорним.