Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Статки Вілла сягали понад два мільйони доларів, але гроші більше не давали йому великої втіхи, утім, як і раніше. Гроші вже навіть не здавалися повністю реальними. Ніщо не здавалося, крім емфіземи. Ця була відразливо справжньою, і Вілл радо відволікався на все, що дозволяло бодай ненадовго перестати про неї думати.

Проблема Арні Каннінґема — ось що відвертало його думки від емфіземи. Він підозрював, що саме через це й дозволив Каннінґему ошиватися в гаражі тоді, коли найсильніша чуйка кричала йому виставити малого з гаража, він чомусь небезпечний. З Каннінґемом і його відновленим плімутом ‘58-го року щось було не так. Відбувалося щось дуже дивне.

Того вечора малого не було; він з усім своїм шаховим клубом ЛСШ на три дні поїхав у Філадельфію, на осінній турнір північних штатів. Каннінґем з цього поглузував; він узагалі круто змінився й більше не був тим прищуватим підлітком з великими круглими очима, на якого наїхав був Бадді Реппертон, підлітком, якого Вілл одразу ж (хоч і помилково) записав у плаксії-слабаки, та ще й у латентні педики на додачу.

По-перше, він став цинічним.

Учора вдень він сказав Віллу в конторі, коли вони курили сигари (хлопець тепер їх теж полюбляв; чи в курсі про це його батьки, Вілл сумнівався), що він прогуляв уже стільки засідань шахового клубу, що за статутом його вже мали б виперти з організації. Слоусону, куратору-консультанту, було про це відомо, але він волів закривати на це очі, доки не відбудеться Турнір північних штатів.

— Я прогуляв більше зборів, ніж будь-хто, але я й граю краще, ніж будь-хто, і цей гівняр знає… — скривившись, Арні на мить узявся обома руками за поперек.

— Тобі б до лікаря сходити, хай подивиться, — зауважив Вілл.

Арні йому підморгнув, зненацька видавшись значно старшим за свій вік, що наближався до вісімнадцяти років.

— Мені, щоб розтягнути хребет, не треба нічого, крім доброго християнського йобу.

— То ти їдеш у Філадельфію? — Вілл був розчарований, попри те, що в Каннінґема назбиралося відгулів; це означало, що він на кілька ночей має поставити за головного Джиммі Сайкса, а Джиммі був такий тупий, що своєї сраки від морозива не відрізнить.

— Аякже. Не відмовлюся ж я від трьох днів яскравих вогнів, — сказав Арні. А побачивши, як скисло обличчя Вілла, широко всміхнувся. — Але ти не переживай. До Різдва залишилося вже зовсім нічого, усі твої постійні клієнти замість свічок запалювання й карбюраторних комплектів купують малечі іграшки. До наступного року тут буде затишшя, ти ж сам знаєш.

То, безперечно, була правда, але Віллу аж ніяк не потрібно було, щоб на це йому вказувала шмарката зелень.

— Поїдеш в Олбені, коли повернешся? — спитав Вілл.

Арні уважно на нього подивився.

— Коли?

— Та в ці вихідні.

— У суботу?

— Так.

— А що за діло?

— Поведеш мій «крайслер» в Олбені, ось що за діло, блядь. У Генрі Бака є чотирнадцять чистих уживаних тачок, яких йому кортить позбутися. Він каже, що вони чисті. Ти поїдеш на них подивишся. Я дам тобі банківський чек. Якщо вони нормальні, бери. А як підозрілі, то скажи йому, хай пиздує нахер зі своїми тачками.