Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Він втопив педаль газу в підлогу, і «камаро» полетів. Стрілка спідометра підібралася до сімдесяти й поступово її почало хилити до вісімдесяти. Повз вікна блимали розмиті плями дерев, темні обриси в нічній пітьмі. Фари позаду них не відстали; насправді вони й далі без упину їх наздоганяли. Подвійні фари збільшилися до розміру великих білих очей.

— Чувак, пригальмуй краще, — мовив Річі. Помітно переляканий, він ухопився за пасок безпеки. — Якщо ми перекинемося на такій швидкості…

Бадді не відповів. Він згорбився над кермом, кидаючи нервові погляди поперемінно то на дорогу попереду, то на дзеркало заднього виду, де все росли й росли ті фари.

— Дорога попереду завертає, — хрипко промовив Боббі. І коли з наближенням повороту у світлі фар «камаро» зблиснули хромом рефлектори огорожі, він завищав: — Бадді! Поворот! Поворот!

Бадді зменшив передачу до другої, і двигун «камаро», протестуючи, заревів. Стрілка тахометра сягнула 6 000 обертів на хвилину, кілька секунд потанцювала над червоною лінією — 7 000, а потім упала до нормальнішого діапазону. Зворотні спалахи автоматною чергою заторохкотіли у вихлопних трубах «камаро». Бадді викрутив кермо, і авто увійшло в крутий поворот. Задні колеса заковзали на щільно втрамбованому снігу. В останню можливу мить він знову перейшов на підвищену передачу, ударив по педалі газу, і його тіло вільно гойднулося за інерцією, коли лівий задній край «камаро» врізався в сніговий замет, утворивши в ньому заглибину завбільшки з труну й відскочивши назад. «Камаро» розвернуло в інший бік. Бадді не заважав йому, а потім знову піддав газу. На якусь хвилю йому здалося, що педаль не послухається, що занос триватиме й вони просто кружлятимуть по дорозі вперед зі швидкістю сімдесят п’ять миль на годину, поки натраплять на голий шмат дороги та перевернуться.

Але «камаро» вирівнявся.

— Господи Ісусе, Бадді, гальмуй! — голосив Річі.

Бадді нависав над кермом, шкірячись у бороду. Налиті кров’ю очі випиналися з очниць. Пляшка «Викрутки» була затиснена в нього між ніг. «На тобі! На тобі, ти, сучий син, убивця ти кінчений! Подивимось, як ти це зробиш, щоб не перекинутися!» Та за хвилю фари виринули знову, ще ближче, ніж раніше, і посмішка Бадді, здригнувшись, зів’яла. Уперше за весь час він відчув, як по ногах до паху підіймається, позбавляючи мужності, нудотливе поколювання. У його душу заповзав страх — справжній страх.

Боббі дивився назад, на те, як машина, що гналася за ними, вписалася в поворот. Він обернувся на Бадді, і його обличчя було спотворене жахом і дурнувате.

— Її навіть не занесло, — сказав він. — Але цього не може бути! Цього…

— Бадді, хто це? — спитав Річі.

Він простягнув руку, щоб торкнутися плеча Бадді, і його рука була відкинута вбік з такою силою, що кісточки вдарилися об скло вікна з пасажирського боку.

— Не торкайся мене, — прошепотів Бадді. Дорога розгорнутим полотном стелилася перед ним, не чорний гудрон, а білий сніг, втрамбований і підступний. «Камаро» котив цією слизькою поверхнею зі швидкістю понад дев’яносто миль на годину, і між сніговими заметами, що сягали б людині до рівня грудей, видно було тільки його дах і помаранчевий м’ячик для пінг-понгу, настромлений на верхівку радіоантени. — Краще не торкайся мене, Річі. Не на такій швидкості.

— Це… — голос Річі надломився, і він не зміг продовжити.

Бадді зиркнув на нього, і від побаченого страху в червоних очицях Бадді власний жах Річі поліз угору горлом, схожий на гарячу олію.

— Ага, — мовив Бадді. — Думаю, що так.

Тут, нагорі, не було жодних будинків; вони вже заїхали на державну землю. Тут, нагорі, не було нічого, крім високих снігових заметів і темного переплетіння дерев.

— Вона в нас вріжеться! — завищав Боббі з заднього сидіння, голосом високим, як у старої жінки. Під ногами в нього дико деренчала в своїй картонці решта пляшок «Техаської викрутки». — Бадді! Вона в нас вріжеться!

Машина позаду них наблизилася на п’ять футів від заднього бампера «камаро»; її дальнє світло заливало салон світлом, таким яскравим, що в ньому можна було дрібний шрифт читати. Вона, легко ковзаючи, підібралася ще ближче. Ще мить — і їх струсонуло від зіткнення.

«Камаро» зсунувся на дорозі, коли машина позаду них трохи відстала; для Бадді все було так, неначе вони раптом злинули в повітря, і він зрозумів, що вони були на волосину від того, щоб шалено закружляти на дорозі, коли передній край і задній блискавично міняються місцями, а потім врізатися в щось і перекинутися.