Лоліта

Не забудь лишити ключi в себе на столi. Та хоча б якусь адресу, щоб я могла

повернути двадцять доларiв, якi ти заплатив за решту мiсяця. Прощай, любий

мiй. Молися за мене - якщо ти коли-небудь молишся".

Ш. Г.

Вищенаведене - це те, що я пам'ятаю з листа, i згадую я це дослiвно

(включаючи покрученi французькi термiни). Лист був принаймнi вдвiчi довшим.

Я випустив лiричне мiсце - котре я тодi бiльш чи менш проскочив - стосовно

брата Лолiти, вмерлого двох рокiв вiд роду, коли їй було чотири роки:

висловлювалось припущення, що я дуже б його полюбив. Що ж iще там було,

зачекайте. Так, припускаю, що слова "в водоверть клозету" (куди лист

насправдi пiшов) - мiй власний прозаїчний внесок. Вона, ймовiрно, благала

мене роздмухати якийсь-там спецiальний вогонь для спалення її послання.

Вiдраза - таке було перше моє почуття у вiдповiдь, i до нього

приєдналось бажання чкурнути. За цим прослiдувало щось на кшталт вiдчуття

спокiйної дружньої руки, яка опустилась менi на плече й запросила мене не

квапитись. Я послухавсь. Я вийшов з одубiння й побачив, що й досi перебуваю

в кiмнатi Лолiти. Реклама на всю сторiнку, видрана нею з глянсового журналу,

була пришпилена до стiни над постiллям, мiж пикою виконавця милозвучних

пiсеньок i довгими вiями кiноакторки. На цьому кольоровому знiмку зображений

був темноволосатий молодик. У поглядi його iрландських очей було щось