Лоліта

це вiдгукувало в менi деренчливим висхiдним римом. Пауза. "А зараз менi вже

час, малятко".

Субота. (Можливо, в цьому мiсцi щось виправлене автором.) Знаю, що

писати цей щоденник - безглуздя, та я вiдчуваю дивну пронизливу втiху; та й

хто би - крiм люблячої дружини - був би в змозi розшифрувати мiй

мiкроскопiчний начерк? Дозвольте ж менi об'явити зi схлипом, що нинi моя Л.

брала сонячну ванну на вiдкритiй верандi, та, от горе, мати та iншi якiсь

дами весь час мрояли поблизу. Звичайно, я мiг би розташуватися в гойдалцi й

удавати, що читаю. Та я схотiв залишитись у себе, побоюючись, як би жахлива,

запаморочна, смiхотворна й убога трясця, iздригаюча мене, не завадила менi

надати своїй поставi будь-яку подобу безтурботностi.

Недiля. Хитлива спека все ще з нами; благодатнiший тиждень! На цей раз

я зайняв стратегiчну позицiю, з товстою недiльною газетою й новою люлькою у

верандовiй гойдалцi заздалегiдь. Та дарма, вона прийшла разом з матiр'ю.

Вони були в чорних купальних костюмах, складених з двох частин i таких же

новеньких, як моя люлька. Моя ясочка, моя голубка спинилась бiля мене -

схотiла отримати сторiнки гумористичного вiддiлу, - й вiд неї вiяло майже

так як вiд iншої, рив'єрської, хiба що iнтенсивнiше, з домiшкою чогось

шорсткого - то був спекотний душок, вiд якої вмить зворушилась моя чоловiча

сила; та вона вже висмикнула з мене жадану частину газети й вiдступила до