Лоліта

нього майже впритул, й тодi вiн вiдкинувся назад i велика рожева булька, яка

чимось нагадувала дитинство, напнулась на його губах, зросла до величини

iграшкової надувної кульки й луснула.

Можливо, впродовж двох-трьох секунд я втратив зв'язок з дiйснiстю, але

це зовсiм не скидалось на те затьмарення розуму, на яке багнуть послатись

пересiчнi злочинцi; навпаки, хочу пiдкреслити, що я вiдповiдаю за кожну

пролиту краплю його бульчастой кровi; але вiдбувся певний часовий пересув: я

сидiв у подружнiй спальнi, де в лiжку лежала хвора Шарлотта. Куїльтi вмирав.

Замiсть пiстолета (на якому я сидiв) я тримав у руках його туфлю. Я

отямився, влаштувався зручнiше в крiслi й поглянув на ручний годинник. Скло

щезло, та вiн ходив. Вся ця сумна iсторiя забрала бiльше години. Вiн,

нарештi, затих. Жодного полегшення я не вiдчував; навпаки, мене гнiтив ще

бiльш нестерпний тягар, нiж той, якого я прагнув позбутись. Я не мiг змусити

себе доторком упевнитись в його смертi. В усякому разi, на око вiн був

мертвий: бракувало доброї чвертi його лиця, i вже спустились зi стелi двi

мухи, ледве вiрячи своєму нечуваному щастю. Руки в мене були не в кращому

виглядi, нiж у нього. Я вмився якось у сумiжнiй ваннiй. Тепер можна було

вiдбути. Коли я вийшов на майданчик сходiв, мене очiкував сюрприз: живе

дзижчання, яке я вже чув i брав за дзвiн у вухах, - виявилось сумiшшю

голосiв i грамофонної музики, що плинула з нижньої вiтальнi.