Лоліта

пошепки, з нарочито британським акцентом - весь час жахливо сiпаючись, та

здригаючись, щирячись, та разом з тим нiби незначущим, i навiть люб'язним,

видом: "Ах, це дуже боляче, сер, не треба вже... Ах, це просто нестерпно

боляче, мiй дорогий сер. Прошу вас утримайтесь. Ах, до чого ж боляче... Мiй

боже! Ух! Як гидаво... Знаєте, ви не повиннi були б - ". Його голос завмер,

коли вiн долiз до пляцiвки, та вiн далi йшов незвичайно впевненим кроком,

попри кiлькiсть свинцю, всадженого в його пухке тiло, й тут я збагнув, з

почуттям безнадiйної розгубленостi, що не тiльки менi не вдалося добити

його, але що я заряджав сердегу новою енергiєю, наче кулi цi були капсулями,

в яких грав елiксир молодостi.

Я знов зарядив пустий кольт - чорними й збагрянiлими пальцями - торкнув

щось, змащене його густою кров'ю. За тим я поспiшив приєднатись до нього на

верхньому поверсi.

Вiн ступав по галереї, скривавлений i поважний, шукаючи вiдкрите вiкно,

хитав головою й все ще дужався вмовити мене не коїти вбивства. Я спробував

влучити йому в скроню. Вiн вiдступив у свою спальню з пурпурним мiсивом

замiсть вуха.

"Геть, геть звiдси", проказав вiн, кашляючи й плюючись; тут з подивом

божевiлля я побачив, що цей забризканий кров'ю, та все ще рухливий мосьпан

влiзає в постiль i загортається в хаос iз простирадл i покривал. Я стрелив у