Лоліта

менi таємний ковток бургундського вина з часiв мого дитинства. Мiж тим,

виникали ускладнення. За мною слiдували, мене супроводжували. За тим, вперед

мене, два патрульних вози розташувалися так, щоб зовсiм перетнути менi шлях.

Плавним рухом я завернув з шосе й, сильно стрибнувши два-три рази, вз'їхав

угору по трав'янистому схилу, серед здивованих корiв, i там, тихесенько

гойдаючись, зупинився. Щось на кшталт турботливого гегельянського синтезу

поєднує тут двох покiйникiв.

Мене тепер повиннi були вийняти з авта (прощавай Iкаре, дякую за все,

старий!), я-бо передчував задоволення вiддати себе до численних рук i нiчим

не сприяти їм, поки вони будуть нести мене, спокiйного, зручно розкинутого,

лiниво всьому поступливого, як пацiєнт, i беручого дивну насолоду вiд

власної в'ялостi й абсолютно надiйної пiдтримки з боку полiцiянтiв i

представникiв швидкої допомоги. Й допоки я чекав, щоб вони пiдбiгли до мене

на високий схил, я викликав подумки останнiй мiраж, образ, сповнений

здивування й безнадiї. Раз якось, скоро пiсля її зникнення, напад мерзенної

нудоти змусив мене залишити машину на старiй, напiвзарослiй гiрськiй

стежинi, яка то супроводжувала, то перетинала новеньке шосе, й уся

пiстрявiла вiд диких айстр, що купались у розрiдженому теплi

блiдо-блакитного дня наприкiнцi лiта. Пiсля корчiв вивергання, яке випнуло

мене навиворiт, я сiв одпочити на валун, а за тим, на пiдставi, що свiже