Лоліта

Я вирiшив оглянути пiстолет: наш пiт мiг, хоч там як, щось у ньому

пошкодити - й вiддихатись, перш нiж перейти до головного номера програми. З

метою заповнити паузу, я припросив його прочитати власний присуд - в тiй

ямбiчнiй формi, яку я йому надав. Термiн "поетична помста" особливо вдалий в

даному контекстi. Я передав йому акуратно написаний на машинцi аркуш.

"Добре", сказав вiн. "Чудова думка. Вiзьму окуляри" (вiн хотiв

пiдвестись).

"Нi"

"Ваша ласка. Читати вголос?"

"Так"

"Поїхали. Ага, це у вiршах":

"За те, що ти взяв грiшника на ґвалт.

За те, що взяв на ґвалт,

За те, що взяв,

За те, що взяв на ґвалт, що я проґавив...

"Ну, це, здається, добре. До бiса добре!"

... Коли Адамом голим я стояв

Перед законом федеральним

I всiма жалючими зiрками його -

"Просто досконало!"