Лоліта

тi студенi ранки в мереживному вiд морозу Квебеку, добрий абат працював надi

мною з найтоншою нiжнiстю й розумiнням. Я нескiнченно вдячний i йому, i його

великiй органiзацiї, яку вiн представляв. Нажаль, менi не вдалось пiднестись

над тим простим людським фактом, що, яку б духовну розраду я не знайшов, яка

б лiтофанiчна вiчнiсть не була б менi приготована, нiщо не могло б змусити

мою Лолiту забути все те дике, брудне, до чого моя хiть змусила її. Оскiльки

не доведено менi (менi, який я тепер, з теперiшнiм моїм серцем, i вiдпущеною

бородою, й фiзичним розпадом, який вже розпочався), що поведiнка манiяка,

який позбавив дитинства пiвнiчноамериканську мою лiтню дiвчинку, Долорес

Гейз, не має нi цiни нi ваги в розрiзi вiчностi - оскiльки менi не доведено

це (а якщо можна це довести, то життя - кепський фарс), я нiчого iншого не

бачу для пом'якшення своїх страждань, нiж понурий i дуже локальний палiатив

словесного мистецтва. Закiнчу цей роздiл цитатою зi старого й, мабуть, не

правдешнього поета:

Так даниною цноти в нас єси

Обтяжене ти, почуття краси!

32.

Пам'ятаю день пiд час нашої першої поїздки - нашого першого кола раю -

коли для того, щоб вiльно заливатись своїми фантасмагорiями, я прийняв

важливе рiшення: не звертати уваги на те (а було це так явно!), що я для неї