Лоліта

подiрявлене кулями светро, й пройшов назад по бруду милi чотири до

придорожньої ферми. Поки я йшов, дощ полляв як з вiдра, та менi не стачило

сил вернутись за макiнтошем. Подiбнi пригоди вказали менi, що в мене по сутi

здорове серце - попри недавнi дiагнози. Десь опiвночi ремонтник визволив мою

машину. Я сяк-так повернувся на шосе Iкс i покотив далi. Пiсля години їзди я

впав у вiдчайну знемогу. Я зупинився при тротуарi в анонiмному мiстечку i в

мряцi донесхочу насмоктався солодкого джина з вiрної фляги.

Дощ був давно скасований. Чорнiла тепла аппалацька нiч. Зрiдка

проїжджали повз мене автомобiлi: рубiни - вiд мене, на мене - перлини; та

мiстечко ще спало. Не було на брукiвках того веселого шарварку байдикуватих

громадян, який бачиш у нас ночами в солодкiй, достиглiй, гниючiй Європi. Я

сам-один насолоджувався тут благотворнiстю цнотливої ночi й страшними своїми

думами. Дротяний кошик при панелi був надзвичайно вибагливий щодо вбирання:

"Смiття та Папiр, але не Вiдкиди" казав надпис. Хересовi лiтери сяяли над

магазином фотоапаратiв. Величезний градусник з назвою проносного трунку

животiв на фронтонi аптеки. Ювелiрна лавка Рубiнова чепурилась вiтриною зi

штучними самоцвiтами, вiдбитими в червоному дзеркалi. Фосфорястий годинник з

зеленими стрiлками плавав у полотняних нетрях пральнi "Момент". По iншому

боцi вулицi гараж через сон промовляв: "Автора вбили" (насправдi -

"Автомобiлi"). Лiтак, якого той самий Рубiнов зрядив камiнцями, пролетiв, з