Лоліта

чорнявою прямого волосся, збуджували мене навiть менше, нiж Джонсон.

Нiмфетки не водяться в арктичних областях.

Я дозволив бiльш тямущим людям аналiзувати дрейфування криг, друмлiни,

гремлiни, кремлiни та деякий час силився нотувати те, що простодушно брав за

"психiчнi реакцiї" (я помiтив, наприклад, що при пiвнiчному сонцi сновидiння

бувають яскраво забарвленi, що пiдтвердив мiй друг фотограф). Крiм того, я

мусив допитувати рiзних своїх товаришiв про численнi предмети, якi є:

ностальгiя, побоювання невiдомих звiрiв, гастрономiчнi й статевi марення,

улюбленi розваги, вподобанi радiопрограми, змiни в свiтоглядi тощо. Усiм це

набридло аж так, що я кинув - й тiльки в кiнцi моєї двадцятимiсячної

"приполярної каторги" (як жартома висловився один з ботанiкiв) накатав геть

вигаданий та дуже кольористий рапорт; зацiкавлений читач знайде його

надрукованим у Annals of Adult Psychophysics вiд 1945 чи 1946 року, а також

у виданнi Arctic Explorations, що присвячений нашiй експедицiї - яка, додам

на завершення, аж нiяк не стосувалась мiдних покладiв на Островi Вiкторiї й

подiбних дрiбниць, як менi надалi вдалося дiзнатись вiд мого благодушного

лiкаря, адже справжня мета експедицiї була, як то кажуть "таємного" кшталту,

а тому дозволю собi тiльки додати, що якою б не була мета, її було цiлком

довершено.

Читач дiзнається з жалем, що незабаром по моїм поверненнi в