Лоліта

експедицiї я уявляв собi не дуже ясно. З уваги на численних метеорологiв,

якi брали участь у нiй, спало б на думку, що ми простежуємо до свого барлога

(десь вочевидь на островi Принца Уельського) блукаючий та хитливий пiвнiчний

магнiтний полюс. Одна з груп заснувала з допомогою канадцiв метеорологiчну

станцiю на П'єровiй Стрiлцi в Мельвiльському Зундi. Iнша, також заблудла

група збирала планктон. Третя вивчала зв'язок мiж туберкульозом i тундрою.

Берт, фiльмовий фотограф, дуже непевний в собi хлопак, з яким мене змушували

деякий час посилено трудитись фiзично (вiн, як i я мав психiчнi негаразди)

запевняв, що "великi люди" з нашої експедицiї, справжнi її керiвники, котрих

ми нiколи не бачили, мали за мету перевiрити вплив клiматичного потеплiння

на хутро полярного лиса.

Ми жили в складених будах серед до-кембрiйського гранiтного свiту. В

нас була сила припасiв - комплект Reader's Digest, мiшалка для морозива,

хiмiчнi клозети, ковпаки з кольорового паперу, щоб справляти Рiздво. Я на

подив добре подужав, попри неймовiрну порожнечу й нудоту життя. Оточений

похмурою рослиннiстю арктики - дрiбним верболозом, лишайником - пронизаний

i, як вважаю, прочищений вiтросвистям, я сидiв був на круглому каменi, пiд

цiлковито прозорим небом (крiзь яке однак не просвiтлювало нiчого поважного)

й вiдчував себе напрочуд вiдчуженим вiд свого я. Вгодованi, лиснiючi

маленькi ескiмоски з личками морських свинок, риб'ячим запахом i воронячою