Лоліта

В багряному оздобленнi Дiана

Перед готелем кольору замрiй.

Вона спитала: "Та чому замрiй, адже вiн бiлий? Чому - господи мiй

боже..." - й заридала знов. Я рiшуче повiв її до авта. Ми продовжили наш

шлях до Нью-Йорка, й там вона знов зажила в мiру щасливо, прохолоджуючись

пiд димчастою синявою посеред нашої маленької тераси на тридцятому поверсi.

Помiчаю, що в мене якимсь чином геть заплелись два рiзних епiзоди - мої

вiдвiдини Брайсландської бiблiотеки на зворотному шляху в Новий Йорк i

прогулянка в парку на попередньому шляху в Кантрип, та подiбне змiшання

збляклих фарб не повинен зневажати художник-мнемозiнист.

27.

Поштова скринечка з моїм iм'ям, в вестибулi будинку, дозволяла

одержувачу роздивитись через засклену шпару дещо з того, що всунув туди

листоноша. Вже вкотре траплялось, що арлекiнська гра свiтла, впалого через

скло на чийсь начерк, так перекручувала його, що поставала подiбнiсть з

лолiтчиною рукою, й це приводило мене в стан майже безтямний, отже

доводилось притулятись до ближчої урни, - що ледь не ставала моєю. Щоразу,

як це вiдбувалось, щоразу як на мить побаченi мною коханi, петлястi, дитячi

кривулi ставали знову, з огидливою простотою, марудним начерком котрогось iз

небагатьох моїх або Ритчиних кореспондентiв, я згадував iз хворобливою